5 грудня 2018 року виповнюється рівно 24 роки з моменту, коли на той час президент України Леонід Кучма поставив свій підпис під Будапештським Меморандумом (далі Меморандум). Разом з ним цей документ підписали президент США Біл Клінтон, прем’єр Великобританії Джон Мейджор та президент Російської Федерації Борис Єльцин.

Цей документ – не просто рядовий договір про наміри. Цей документ став знаковим, і на мій погляд, повністю змінив майбутню долю суверенної України, відкривши шлях до тих подій, котрі ми усім серцем переживаємо нині.

Будапештський Меморандум визначив статус України, як неядерної держави. Тобто своїм підписом Леонід Кучма зобов’язався повністю ліквідувати ядерне озброєння нашої держави.  Що ж в замін?

В замін США, Великобританія та Росія (а пізніше до договору приєдналася Франція та Китай) своїми підписами гарантували Україні повну безпеку та повагу до суверенітету.

Що ж маємо через 24 роки після підписання документу? Розберемо по пунктах.

«Російська Федерація, США та Велика Британія підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй» - Було б смішно, якби не було так сумно…

«…підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином забезпечити собі переваги будь-якого роду» - те ж саме…

І так далі по тексту.

Маємо, що маємо

Звісно, беззаперечно стверджувати, що підписання Мемонрандума було помилкою я не візьмусь. На той час існувала необхідність забезпечення ядерної безпеки людства, а Україна, яка не так давно набула незалежності, потребувала міжнародної підтримки.

З рештою, ми тоді продемонстрували свої мирні настрої і готовність до співпраці з цивілізованим світом. Вчинили, як я люблю говорити, по-християнські.

Що ж маємо тепер? Чи зменшилась ядерна загроза у світі? Сумнівно. Чи отримали ми міжнародну підтримку? Однозначно! Тільки, у даному випадку, вона має якийсь декларативний характер. Чи отримали ми повагу до незалежності та суверенітету від сторін-підписантів? Питання риторичне.

Історія, як відомо, не терпить умовних способів. Тож лишається сподіватися, що урок з Будапештським Меморандумом навчить нас сподіватися на міжнародну підтримку, розраховуючи при цьому виключно на себе. А міжнародне товариство все ж, можливо, відреагує на тотальні порушення цього знакового документу. Хоча… Не вір, не бійся, не проси.