24 грудня 1979 року на нараді керівного складу Міністерства оборони було оголошено про прийняття керівництвом СРСР рішення про введення Радянських військ до Афганістану.

27 грудня 1979 року розгорнулися основні події. Рівно о 19.30 почалася операція «Шторм -333» із захоплення палацу Тадж-Бек. Під час штурму фактичний керманич ДРА Х.Амін не тільки був усунений від влади, а й загинув.

Радіостанція Кабула о 20.45 .передала записане звернення нового лідера Б.Кармаля до народів Афганістану.

Військовий переворот призвів й до зміни влади в країні.

А до 1 січня 1980 року було введено майже 50 тисяч радянських військ до Демократичної Республіки Афганістан.

Офіційно афганська війна тривала з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року. Тобто, - 3340 жарких днів і прохолодних ночей.

Через неї пройшли160375 військових з України, які входили до складу обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані.

3360 офіцерів та солдат загинули в чужій країні, серед них - 80 зникли безвісти.

Понад 8 тисяч чоловік отримали поранення, 3560 - стали інвалідами. А 711 українських дітей стали сиротами…

На жаль, досі та війна повністю не проаналізована і об’єктивність її висвітлення бажає бути кращого.

Минулого року побачила світ моя книга «Задзеркалля». Рукопис нової книги «Задзеркалля -2» нині перебуває у видавництві. Для її видання потрібні значні кошти, які поки що не під силу мені зібрати.

Романи «Задзеркалля» та «Задзеркалля- 2» - саме і є спробою правдиво проаналізувати ті тепер уже досить далекі дні афганської війни…

А ці віршовані рядки я присвячую тим, хто не повернувся з Афгану до рідних домівок…


СЕРЦЮ НЕ НАКАЖЕШ

На роки, на долю зозуля кувала…
У безмежнім небі жайвір заспівав.
Дівчина красуня хлопця покохала,
І хлопчина також ніжно покохав.
Зорі запалали у вечірній тиші.
Річка хлюпотіла, стрімко біжучи.
Несміливий хлопець, від природи «рижий»,
«Сонцем» його звали, правду кажучи.
Юная лебідка, хоч малюй картину.
Чому полюбила? Так ніхто й не знав.
«Серцю не накажеш»,- усмішка в дівчини,
Добрі серце й душу той хлопчина мав.
Та пішов до війська юнак на світанні,
І не зміг в Афгані себе вберегти.
Мов кришталь розбилось їхнєє кохання,
Не зуміло квіткою щастя розцвісти.
Ця страшная звістка надійшла дівчині.
Та кохання втрати серцю не збагнуть.
Зцілувала губи на його світлині,
Та хлопчини любого їй не повернуть.
Плакала красуня тихими сльозами.
Падали солоні вони на пісок.
Поховали «сонечко» у холодній ямі.
Рівно через місяць …народивсь синок.
Наче янгол посланий із небес далеких,
Богом даний матері райської краси.
Принесли на крилах хлопчика лелеки,
Як в народі кажуть: із води й роси.


На щастя, на долю зозуля кувала…


«АФГАНЦІ»

І до моїх останніх днів,
Пектиме пам'ять долю…
За тих, хто в танкові згорів,
Хто впав на ратнім полі.
«Егей, браток! Ти - в обеліску.
Пробач мене, що не вберіг.
Я пам’ятаю всіх по списку.
Прикрив когось, тебе не зміг»…

Більш детально можна прочитати на сайті    ivanzhytnyk.com