Запрошую прочитати поезію Наталії Редько, яка живе й творить у Бурині.

Сподіваюся, вірші молодої поетеси  сподобаються читачам …

Наталія Редько:
«Коли пишуться вірші, то спочатку думаєш,що пишеш їх про себе і для себе. І втішаєшся думкою, що головує в творчості «сам процес» , а задовільний результат, чи, не доведи Господи, визнання - взагалі «від лукавого». Але, коли перечитуєш з часом свій «віршований щоденник», розумієш, що самі - по собі, вірші - лише «напівфабрикати», а от якщо хтось прочитає, і зрозуміє, і проживе, і скаже : «о, Господи, я ж теж колись відчував те саме», або подумає: «це написано ніби про мене» - ось тоді вірш нарешті дозріває і набуває своєї стовідсоткової цінності… Ну, це, звичайно, лише моя особиста думка…»

*    *    *
Дозволяю, йди крізь мою душу,
Хочеш,то спочинь,а ні - транзитом…
Зупинятись силою не змушу.
Вас багато, де усіх подіти…

Залиши, як хочеш, подарунок,
А, як ні - на згадку можеш взяти…
Чарівний віконний візерунок -
Потаємних мрій ажурні грати.

Випадкові перехожі долі,
Вдача випадковості мінлива…
Ти ж бо, як зажди, без парасолі,
Бо, таких,як ти, кохає злива.

*    *   *
Жизнь без тебя - пустой бокал…
Стабильность замкнутого круга.
Жизнь без тебя - чужой вокзал,
Где ищешь в суматохе друга.

Застыла злость, как - будто лёд…
Тону в её зеркальной глади.
И даже ангел не найдет
Меня среди ползучих гадин.

А ты - всего - лишь боль души…
И мы с тобою так похожи.
Проходишь мимо. Не спеши…
Слова обманчивы, но всё - же…

А мне нельзя любить, хоть плач…
Нельзя надеяться на случай.
Надежда, ласковый палач…
Прости, пусти меня, не мучай.

Жизнь без тебя - бокал пустой…
Но я другой не представляю.
Я лишь в мечтах своих  тобой
Пустой бокал переполняю.


*    *    *
От любовных баталий
Устают все когда-то…
Вот и мы приустали
И уже не солдаты.

Мы теперь ветераны -
Инвалиды отныне…
Не рубцуются раны,
Как ожоги Полыни.

Стали мы старикашки
Без порывов и взлётов…
И живём по - бумажке,
Состоим из расчетов.

Было дело, терпели,
После хлопнули дверью…
И зимой заболели,
Облучились неверьем.

Мы из детства удрали,
Сдав ключи от квартиры…
Быть живыми устали,
Значит, мы - дезертиры.

*    *   *

Весенний дождь печально -чист.
Лукаво шепчет он о том:
Как, вдруг, взорвётся первый лист,
Как все взорвёмся, оживём
Искристым трепетным огнём.
Из рук праматери-природы
Берём живую влагу, пьём,
И благодарны, и живём
Из века в век - рода, народы.
…Неугомонный ЧЕЛОВЕК -
Любимый блудный сын природы

*    *    *
Прости меня за то, что не звоню.
За малодушие моё прости и трус ость.
Я так боюсь услышать боль твою
И осознать очередную трудность.

Подтасовав, рассовывать слова
В бесстыжей лжи, мол, всё преодолимо…
О, если б ты была … была  жива
И неизбежность прохромала мимо.

Я б душу к чёрту  Чёрту  продала -
В базарный день не много затянула.
Чтоб ты смеялась,праздников ждала,
Чтоб жизнь-воровка Жизнь твою вернула.

*    *   *
 
Як схоче Тенгрі - Небо,так і буде.
На волосінь підвішені згори…
Ми, чорно-білі іграшкові люди,
Кумедні ляльки шахової гри.

На  міцність нас щодня перевіряє
Ця волосінь - вібруюча струна.
Й свої обійми вічність  відкриває -
Палкі, мов сонце,темні, як труна.

*    *    *
Обіцянка в голосі бриніла,
Погляд пестив душу, обпікав.
І поволі відростали крила
Ті, що час вже ген-коли відтяв.

А надворі осінь-зливок світла,
Рай і пекло відчайдушних мрій.
Я до тебе зовсім ще не звикла,
І смакує медом слово «мій».

Золотавий біль,багряна втома
Мерехтить, пульсує, підійма.
Перекоти - поле невагоме -
Почуття, що коренів нема.

Птах кохання вільний  - тільки крила,
Як кришталь тендітні, осяйні.
Я їх не вагаючись розкрила -
I не розумію слова «Ні».

Цікаві матеріали читайте на сайті  ivanzhytnyk.com