Тільки-но повернувся з Європи. У складі спільноїукраїнсько-молдовської делегації відвідав Брюссель і Лондон. Ми знайомилися з досвідом співпраці владних органів з неурядовим сектором.
Здавалося б, Європа як Європа
У Києві прекрасної архітектури не менше. А з шармом і легкістю Львова навряд чи посперечається ще якесь місто у Європі. Врешті, треба було поїхати до Європи, щоб остаточно визначитись – найкраще місто на землі – Суми. І в тисячний раз підтвердити сказане ще до мене – найкрасивіші дівчата живуть в Україні. Це не наша заслуга, проте хоч цим ми можемо пишатися.
Що кидається в очі в Західній Європі?
Ментальність – поняття динамічне
Перше, що ви помічаєте – це те, що Європа мультикультурний континент. Для нас ще незвичною є багатовимірність. Різні раси. Різні релігії. Якщо ви в Лондоні бачите клас на екскурсії, і там всі білі – значить клас приїхав з провінції. Якщо ви бачите в тому ж музеї клас з мультикультурним наповненням, де типових англосаксів меншість, ви розумієте – це лондонська школа. Толерантність – основна риса сучасної Європи. В книгах нашого дитинства Європа була іншою. А де ж дикі барони імператора Карла? Де фламандський граф з шотландським корінням Квентін Дорвард? Покажіть мені в Брюсселі фламандських городян, які кидають виклик герцогу Альба? Де поділися потомки хрестоносців Річарда чи солдат парламенту Кромвеля? Чому не видно моряків Джона Сільвера? Ну хоча б де чопорність англійців часів Голсуорсі?
Світ змінився. Потомки непримиренних послідовників Йорків і Ланкастерів стали толерантними городянами з іншими принципами і уявленнями про світ. Європа постарішала і стала мудрою. Мені дещо жаль Європу моїх дитячих мрій і фантазій. Проте, саме тут приходить просвітління: ментальність – поняття змінне. І ми можемо змінитися. Перестати товкти: «Ми не бидло, ми не раби…», а щось робити для того, щоб змінити себе. Наприклад, перестати брехати собі і своїм дітям. Вчити їх бути гордими. І поруч з ними теж ставати гордими. Навчити їх, що ми нація, чия хата ніколи не буде з краю. І тоді вони виростуть іншими, ніж ми. І змінять цю країну.
Просити ресурс, чи формувати громадську думку?
У Брюсселі, одній із столиць об’єднаної Європи, ми зустрічалися з представниками громадських об’єднань. Дуже молоді європейці, які працюють для різних цільових груп, розповіли про принципи своєї роботи. Ми, звичайно, позаздрили їхнім можливостям. Проте, головне, що я почув, якраз і відповідало моїм очікуванням і моєму власному баченню: в Європі громадські організації не просто просять ресурс у донорів і  реалізують соціальні проекти. Вони цілеспрямовано формують громадську думку. А громадські настрої, що звично для країн з розвиненою демократією,  формують позицію тих, хто приймає рішення. І ця позиція – максимальне делегування повноважень неурядовим організаціям. А, значить, і їх фінансування.
Все просто. Не будьте апріорі лояльними і слухняними. Рабська позиція думати, що будь-яка влада від Бога. Майте позицію і відстоюйте її чесно. І владоможці будуть шукати вашої лояльності. Через співпрацю з вами.
Централізація погано децентралізація
Була в Брюсселі цікава зустріч з депутатами Європарламенту Монікою Маковей та Павелом  Ковалем. Депутати власне є адвокатами Молдови та України в Європарламенті. Дуже цікаві думки  Павела стосовно України.
Перша.  Про гуманітарно-маніпулятивні потуги. Уряд, що є апологетом  стабільності і владної вертикалі, не розуміється на європейських цінностях. З будь-якого приводу уряд посилається на думку населення, для чого робить зрізи громадської думки. І зовсім нехтує думками експертів. Тобто, нав’язується і множиться позиція некомпетентної більшості, замість того, щоб дати людям змогу почути думку компетентної меншості (що й дозволить на основі експертних висновків формувати широку громадську думку). Напрошується висновок: уряду зручно множити некомпетентність.
Друге. Уряд замість децентралізації повноважень (власне, що це за «партія регіонів», яка не віддає повноваження на місяця, натомість хизується вмуруванням у вертикаль всіх органів місцевого самоврядування) централізує їх. Це не європейський принцип. І, власне, за уявленнями європейця – централізація бюджетних ресурсів – це посилення корупції.
І що найцікавіше – експерт говорив наскільки толерантно, що жодного разу не прозвучали прямі звинувачення на адресу української влади. Жодного докору. Типу, я говорю про стандарти, а ви робіть висновки самі.
Ми завжди схвалюємо думки, які збігаються з нашими уявленнями. Але коли це думка незаангажованої і розумної людини, ти впевнюєшся й стверджуєшся в своїй моделі світу. Що ж, я категоричніший за Павела Коваля. Я просто переконаний: централізація – це або некомпетентність, або корупційна схема.
Стандарти, стандарти
Лондон – столиця стандартів. Тут не тільки перший парламент, а й перший газон. Нульовий меридіан і перша карикатура на політика. Поєднання традицій і новацій. Мені пощастило бути в британському парламенті і відчути його дух.
Ми спілкувалися з перами Великої Британії баронесою Гупер та лордом Дабсом.
До речі, що мене потішило, так це власна радість від того, що саме такими я і уявляв представників еліти Британії. Лорду Дабсу не вистачало хіба лише сигари, каміну і великої собаки поруч, щоб усе було взагалі «по феншую». В ньому, як і в міледі, одночасно відчувається і простота, і величне відчуття власної гідності.
Говорили зокрема і про те, що в Україні ХХІ століття, на відміну від 90-х років минулого, вже побутують євростандарти. І Європі нічим дивувати колишній совок.
Загадковий лорд на це відповів відомою приказкою про англійський газон, який треба стригти 300 років, щоб мати англійський стандарт. Тільки суть приказки власне не в газонах, а в головах людей.
Стандарти не лише в побутових штучках, до яких швидко звикаєш. Стандарти у непохитності ваших принципів. Коли ваші принципи вищі за благополуччя – то й благополуччя неминуче до вас прийде.
Власне, це головне, що я виніс із цієї подорожі. І це кожного дня своїми діями підтверджував керівник проекту Бен Реттенбері, який всіма своїми діями підтверджував європейські принципи відкритості та толерантності. Цей молодий швейцарець був нам гідом, модератором і незмінним нашим «сусаніним» (в хорошому розумінні).
Європа для нас відкрита, тому що до нас відкрита та частина європейської еліти, яка формує громадську думку.
А ось чи готові до Європи ми?
В Лондоні, на станції метро, де був наш готель, на початку березня зацвіла світлорожевими квітами вишня. Тут Гольфстрім, і весна приходить рано. А в Україні в цей час ще лежить сніг.
Але, як казала героїня одного політичного роману: «Весна обов’язково прийде». Якщо ми, звісно, розтопимо лід в наших серцях.