Ти богиня краси неймовірної,
Всі у храмі – схиляються ниць.
Я ж сірома – і натовп офірників
Не помітить мене з колісниць.

Ти – богиня, у пурпурі, золоті
Таємничо огорнутий стан.
Із граніту мурована молотом
Там, де синій курить фіміам.

Я – жебрак, біля входу під мурами,
Одежину поправлю журну.
За вітрами низькими і хмурими
В незнайому піду далину.
1897 р.


Первое стихотворение
Ты богиня средь храма прекрасная,
Пред тобою склоняются ниц.
Я же нищий – толпа безучастная
Не заметит меня с колесниц.

Ты – богиня, и в пурпур, и в золото
Облачен твой таинственный стан.
Из гранита изваянный молотом,
Там, где синий курит фимиам.

Я же нищий – у входа отрепьями,
Чуть прикрыв обнаженную грудь,
Овеваемый мрачными ветрами,
Я пойду в свой неведомый путь.
1897 г.