Кожного року на початку літа на шкільні канікули до села Куличівка Глухівського району N-ської області із Москви приїжджав онук Євдокії Кузьмівни і Миколи Ілліча – Руслан. Його мати за збігом обставин вийшла заміж за крутого бізнесмена - Вольдемара, який теж при нагоді навідувався у гості до тещі, хоч якийсь тиждень відпочити на природі від столичного життя, подихати вільним українським повітрям, настояним на духмяних лісових травах, попити горілки на березі ставочка під плакучими вербами, погомоніти з селянами.
   Вовчик завжди був бажаним гостем у селі і зустрічали його цілим кортежем на залізничній станції Хутір-Михайлівський. Але цього року він приїхав на особистому «Хаммері» тільки-но зійшло сонце. Його вже чекали сусіди, чоловіки розвантажували і заносили у хату речі, а на березі ставочка у вранішньому тумані на росистій траві вже була розстелена скатертина-самобранка із всілякими наїдками і напоями. Смажився духмяний шашлик, принесли ящики з горілкою, вином, пивом.
Починався відпочинок московського гостя, де збирались майже всі чоловіки з вулиць Озерна, Лугова, Радянська, Леніна і оточуючих провулків. Всі роботи у селі тимчасово призупинялись.
   Через тиждень Вовчик від’їжджав із святковим ескортом, який проводжав його до самого кордону.
Син Вольдемара Руслан перейшов уже в 5-й клас, але дуже різко відрізнявся від своїх однолітків. З собою він привіз багато сучасних іграшок: це радіокеровані автомобіль ДАІ, катер, гелікоптер, не говорячи вже про ноутбук, мобілу, цифровий фотік з відеокамерою.
   Тільки-но розпочинався ранок, як Руся з друзяками, сидячи у вербах, радіокерованим катером гасає по ставочку лякаючи рибу, гусей, качок нервуючи рибалок на ранковому кльові. Навтішавшись, хлопці сіли грати у карти, а іграшкову радіокеровану машину ДАІ, яка була заввишки  майже півметра, сховали у кущах на дамбі. Аж ось селяни Дьома і Гоблін під доброю мухою везуть віз сіна, лежачи на копичці… Вже майже проїхали водозлив, як зненацька, прямо перед конем з ревом, міліцейськими сигналами, блискавками вилітає машина ДАІ!... Кінь з переляку рвонув так, що віз із сіном і візниками перекинувся у ставок, голоблі зламалися і він понісся галопом по вулиці, здіймаючи куряву.  Спіймали його тільки надвечір, забіг аж до Харівки і пасся на лісовій галявині, спітнілий та переляканий, у хомуті та збруї.
  Бабця Русі владнала це непорозуміння з односельцями літрою самогону під сало з маринованими грибами, списавши все на юність бешкетника.
   На свято яблучного Спаса, 19-е серпня припав день народження Руслана. Батько  прислав йому подарунки і кілька блоків феєрверків. Між сільським будинком культури і сільрадою був дуже гарний парк, танцювальний майданчик. Тут колись веселилась молодь, але зараз все було у занедбаному стані і збиралися тільки бездомні собаки. Були випадки нападу на людей, особливо нетутешніх. Це був головний біль для сільради, ніхто не знав, як від цих непроханих гостей позбутися.
   Руся з друзями ближче до вечора у місті скупчення чотириногих встановили три блоки фаєрів (по 20 штук у блоці), замаскували коробки, кинули трохи хліба, ковбаски на приманку. Тільки-но потемніло, а собаки зібралися на ночівлю… спрацювали радіокеровані детонатори: над парком зі свистом, вибухами, вогнями почали злітати в небо і розлітатися на дриски бенгальські вогні. Село було зачароване несподіваним дійством феєрверку, який зник також несподівано, як і розпочався. А по селу ще хвилин 10 чувся гавкіт, вий собак, які розбігалися у різні сторони зі страху… У парку вони більше не з‘являлися.
   Промайнуло літо і Руслана проводжали до Москви однолітки майже всього села. Він пообіцяв, що наступного  року обов‘язково приїде на канікули.

Анатолій Бойко
16.10.2011 року.