Нікуди не ділося те, що забулося.
А пам'ять моя, мов дитя на морозі:
Холодні, безмежні, розкидані вулиці
Для нього дорівнюють просто дорозі.

Смугасті тварини лежать під ногами,
Чужі кам’яніють відсутні обличчя.
За вами піду. Ні, постійте! За вами!
Ви ж скоро забудете. Людям це звично.

І хай нерозбірливі літери вулиць
Я вивчу колись, коли стану мудріше.
Зате цей розважливий соціовулик
Від власних мене зберігатиме рішень.

Я буду ковтати всі натяки грішні
На те, що у пам’яті друге пришестя.
Дитино моя, не відплатишся грішми,
Дитино, ми всі як хрести-перехрестя.

Впізнає душа вашу скривджену мрію,
Від неї рукою колись відмахнулися.
І візьме на руки дитину Марія.
…Нікуди не ділося те, що забулося.