Селом чутка прокотилась
Мовби понад шляхом,
Край села "корчма" відкрилась
Під червоним дахом.
Зветься гордо рестораном,
Власну назву має.
Мерехтливими вогнями
Він людей скликає.
Поклик той почув Данило,
Став він міркувати.
Вже давно йому кортіло
Щось там скуштувати.
Зроду-звіку в ресторані
Не був чолов’яга,
Та в піднесеному стані
З’явилась наснага.
Одягнув старі кросівки,
Нову одежину.
Не годиться йти без жінки,
Прихопив дружину.
Підійшли до ресторану,
Музика лунає.
Персонал вже повним складом
З вікон виглядає.
Помітили відвідувачів,
Враз защебетали.
Немов прийшли до родичів,
Радо привітали.
Провели в затишну залу,
За стіл посадили.
Принесли вина з підвалу,
Келихи налили.
Пригощайтеся, панове,
Замовляйте страви.
Почувайтеся як вдома,
Забудьте про справи.
Меню жінка відкриває,
Ціни якісь дивні,
"ескалоп", "жульєн" читає
Та смажені півні.
Вже і їсти розхотілось,
Бо ціни кусачі.
Та в Данила вихопилось:
"На всі сто без здачі,
Принесіть нам "мінестроне",
Та два ескалопи.
Чого дивитись на мене,
Як ті остолопи?"
Молодик відповідає:
"Страви своєрідні,
Замість них рекомендую
Їсти свої, рідні.
Борщ, часник, цибуля, сало
Це для нас найкраще.
Що не спробуй, буде мало.
Меню підходяще".
Тут Данило підхопився,
Зиркнув на дружину.
Погрожувать заходився,
Що спалить хатину
Нащо було ресторан цей
В селі відкривати?
Щоб тут салом з гірчицею
Людей годувати.
Можна дома борщ зварити,
Деруни в сметані.
І грошима не смітити
В тому ресторані.