(сповідь нащадка батька Махно)
Я тут живу, у Африці. І добре живу. У мене велика фазенда. Багато тварин – свиней та крокодилів. Фазенду заснували мої діди, ще в 17 році. На голому місті, як то кажуть.
Вони сюди втікали з України, від більшовиків та пролетарської революції. І ніколи потім не жалкували.
Багато людей говорить, що Україна – це єдина їх вітчизна, рідна ненька, чи ще щось там таке… Я ніколи не був там, але розумію під вітчизною усю планету, навіть Всесвіт. Як можна вчепитись в якийсь клаптик землі і загибатись там від гноблення багатіями, але твердити: це моя земля, я буду за неї боротися і навіть за неї вмру.
Всі народи так кажуть і воюють одне з одним, чи з іншими – за одну якусь територію. Чи за ідею якусь. Навіть – за релігію. І що мають з того?
Вони не мають ніде по світу головного – свободи.
А як вони розуміють цю свободу? Ось я дивлюсь новини, або слухаю по приймачу. Про різні країни. Про  Америку, наприклад. Там є усілякі свободи: гей-клуби, стриптиз-бари, автогонки, ігорні клуби, наркотики та навіть різноманітні статеві хвороби.
Це називається - свобода на всілякі смаки.
Або чую новини з України. Люди вийшли на Майдан шукати свободу та обирати нову владу. Так всі країни час від часу роблять. І в Росії так зробили у сімнадцятому. А чому? Бо збожеволіли від люті на царя.
Микола Другий кинув мільйони солдатів під німецькі танки у часи Першої  світової. Вони – більшість - згинули під час газових атак – вимерли, як мухи, а рештки, з’їдені вошами, розбрелись  по всіх кутках, грабуючи та вбиваючи мирних людей. Країна стогнала. Що ж було людям робити? Тільки скинути царя. Так думали ті, у кого не було ні роботи, ні землі.
А в мене є земля. Вона тут продається задарма. Це ж Африка. Тут всі бідні і теж мріють про свободу, та про владу, справедливу та гуманну, що їм допоможе.
Як би я був Богом, то сказав би людям: беріть лопату в руки та копайте землю. А якщо у вас її відбирають, мандруйте та шукайте іншу замелю. Так робили тисячоліттями наші предки.
Ось чого люди літають у космос – що шукають там? Як би вони чесно сказали, що хочуть там оселитись і жити вільно, я б радів. А так – вони мріють знайти нафту та золото і гребти його, щоб збагатіти.  І щоб потім гуляти у ресторанах та казино.
Ось козак Гаврилюк – покинув землю в селі, худобу та поїхав добувати свободу на Майдан. А його бідолашного оті звірі, « беркутята» оті прителепкуваті,   роздягли на морозі та знущались над ним. Хай би краще той козак  працював собі. Сина ростив би. Або до мене приїхав би. Тут багато роботи є. І заробіток добрий.
У мене багато робітників на фазенді. Я тут сам живу. Дружина вже померла. Так що я  більше відпочиваю, ніж працюю. Уранці встаю з сонцем. Курю трубку. П’ю каву.  І потім сідаю на коня і їду на прогулянку – подивитись, що робиться в саванні. Зустрічаю мисливців. Вони мене поважають, бо я завжди їм допомагаю. Якщо вони не вполюють мавпу чи іншу якусь живність, то приходять до мене, а я їм за безцінок продаю свинину.
Я ж не та сволота, що панує на Україні. Я чесна людина. Багатіям  продаю свинину дорого, а бідним – дешево. А в Україні – все для всіх по одній ціні. Як таке можливо? Їсти всі ж  хочуть.
Мої діти теж мають фазенди. І онуки. Землі ж тут багато. Один син вирощує африканські рідкісні квіти – у парниках. Попит на квіти – дуже великий. Всім треба квіти на весілля – прикрашати садиби та столи. Так мій син продає квіти по різним цінам – бідним задешево, а багатим – дорого. Але всі квіти гарні – і для бідних, і для багатих. Тому мій син має великі прибутки.
А ось в Україні, чув, все по одній ціні. Дурні ці багатії. Треба ж для людей гарно робити. А багатії все роблять лише для свого збагачення. От дурні. Ось бідні розлютяться в якийсь момент та все  у багатіїв віднімуть. Щоб приборкати злидні, треба ділитись з бідними…
Я завжди запрошую знайомих з України приїжджати та працювати на фазенді. Треба убирати за тваринами, годувати їх, здавати на бійню. На фазенді я не б’ю тварин. Ні, я не дуже жалію свиней чи крокодилів. Це ще ті тварюки. Але м'ясо та сало, шкіра – з них добрі.
Оце згадав. Що то за прізвища такі у українських посадовців – Олег Сало, Олексій Сторчіло,  Андрій Клюєв, Юрій Чмирь? З такими прізвищами навряд чи можна бути важним посадовцем. Це ж ганьба, а не прізвища. Так в старі часи з людей глузували, коли вони були чимось відразливими або нікчемами, тому і давали поганцям подібні «поганяли». Чи вони зговорились і підібрались по прізвищам? От, люди, і маєте те, що з прадавніх часів нікому не було потрібне. 
А ще – про інтелект. У мене його немає. Я ніде не навчався. Були батьки – навчали по книжкам. Були наймані робітники з усього світу – навчався мовам. Заїжджали і такі, що знали музику, філософію. Але я вчився більше у саванні – тайнам всесвіту. Я вивчив усі зірки і вмію блукати де завгодно і повернутись без карти і компасу додому. Я відчуваю запахи тварин і розрізняю по крику птахів – яка буде погода найближчим часом. Тут, в саванні, така краса. І свобода. Тут немає влади. Приїжджай – і володій сам собі саванною та будь вільним.
Але ні, ніхто не хоче. Всі хочуть жити у великих містах. Тут у Африці нудьга, кажуть.
А мені подобається. Не можу собі уявити, що хтось з чужих буде поруч шуміти, балакати, гуркотіти, реготати.
Я полюбляю цілковиту тишу і спокій. Але африканці теж галасливі та метушливі. Вони теж хочуть  кращого життя. Вони полюють одне за одним, одне селище - за худобою іншого. Замість того, щоб працювати і ні на кого, крім себе, не покладатись.
Приїжджайте, люди добрі, не пожалкуєте.