Епітафія Здавалося, чи варто на фоні безлічі загиблих, закатованих, зниклих безвісти під час війни українських громадян розглядати вбивство діячки Ірини Фаріон, як надзвичайну подію? Тим паче, на фоні тих безпрецедентних моральних порушень, які дозволяла собі скандальний професор у відношенні до нашого багатостраждального народу? Але ж, незважаючи на все, питання вбивства беззахисної людини не може сприйматися інакше, як підступний злочин. Дивно, але в нашій країні за багато років не знайшлося жодного сильного оратора, який би міг достойно сперечатися з Фаріон не тільки у мовному питанні, а і щодо моральної складової її агресивних виступів. А замість того хтось з її противників вдався до жалюгідного та боягузливого замаху. Телеведуча О. Фреймут на днях висловилась, що Фаріон "не завжди делікатно боролася за мову, але щиро. За це й загинула". Але як саме "неделікатно"? І в чому полягає щирість? Так, вбивство це злочин, хто б його не скоїв. Та виглядає воно як вбивство борця за мову. Але ж ті, з ким її порівнюють - з великими українськими діячами, яких свого часу було вбито, ніколи не вдавалися до хитання між двома ворожими таборами - від комуністичного до радикально націоналістичного. І українські видатні діячі - Чорновіл, Стус, Гонгадзе, Івасюк, Білозір, Гандзюк, Леонтович, інші ніколи не вагалися в бік деспотичної та підступної компартії та не вживали ганебних, принизливих висловів у бік своїх співвітчизників. Як сказав журналіст- розлідувач Данило Мокрик - "Історія з Фаріон для мене завершилася в 2013, коли я знайшов у архіві документ, який підтвердив, що вона була членом компартії та вмовляла іноземних учнів навчатися руською". То звідки ж раптом у діячки з'явилася палка та щира любов до мови? Так, заради кар'єри чого не зробиш. Пересядеш з одного коня на іншого. А головним "коником" діячки якось раптом стала мова. Але ж ми знаємо, що посада професора забов'язує мати не тільки великі знання, а також високу культуру спілкування. Та чи відповідав рівень культури Фаріон вимогам професорського рівня? Чи деякі наші професори плюють на світові моральні стандарти? В Черкасах, моєму рідному місті, на базарі була, можливо й досі є, ефектна та досить приваблива тітка, що продавала овочі. Для неї особливом кайфом було відкрити пельку і кричати без усілякого приводу на своїх покупців. Дехто тікав, а дехто вступав у поєдинок. Вигравала завжди тітка. Дивно, вона не матюкалася. Але знаходила принизливі і жахливі порівняння, щоб якомога більше дошкулити свому співрозмовнику. Її ніхто з базару не прибирав. Про неї теж можна сказати, що вона дуже щиро любить свою справу, свої овочі, навіть свою країну. Але ж, вочевидь, вона ненавидить людей. Ось дещо з висловів Фаріон у бік наших руськомовних бійців: очманілі, зброд, сідайте на танки та геть до Росії, бо ви руські, тощо... Уявляю собі, як би я, викладач музики, гнівно накинулися на своїх студентів з такими образами: "Ви співаєте гамму італійською? Що це за "До, Ре, Мі"? Ви гидкі раби, сідайте на потяг та геть до Італії! Фаріон ображала геть усіх, як на базарі, а не на кафедрі: і захисників, і артистів, і біженців, і навіть малих діточок. Коником Фаріон нібито була рідна мова та боротьба за неї. Але їздити на коні можна по-різному: інохіддю, галопом, риссю, піруетом, піафом. А для бойових атак можна й кар'єром. Це коли в хід ідуть удари копитом. Можна порівняти діі Фаріон бойвими наскоками кар'єром - на всіх без розбору: на малих і старих, на студентів і артистів, на захисників і біженців. Саме вона закликала молодь після Майдану "бити в щелепу усіх руськомовних". Саме її онук у садочку побив руськомовного хлопчика з Маріуполя, чим бабуся дуже пишалася. Уявімо собі, що мер Парижу, переповненого біженцями з усього світу, закликає бити в щелепу усіх китаємовних, перуаномовних, бразиломовних, усіх, хто погано, або зовсім не розмовляє французькою. Журналіст А. Невзоров припустив, що Фаріон досить невелика діячка за значенням, щоб на неї полювали російські спецслужби. В той же час побратим загиблої Олег Тягнибок бачить у її вбивстві російський слід. Вірно сказав хтось, що в Україні зараз дві війни - одна на фронті, друга в тилу. Друга - це за якісь свої "коники". Але не за людей. Не за любов до людей. Не за щастя людей.