Повесть - А ось і бджоли до нас в гості завітали, - сказала Степаніда, заходячи до печери з Олегом та Світланою. - Бач, на яких лицарів наші бджолярі перетворилися. Віка кинулася обіймати сусідів, захоплюючись їх перетворенням. - Ой, які ви гарні, - зітхала радісно, - бачу - живі, здорові ще й у десантній формі. - Так, так, ми тепер бойові бджоли, - посміхнувся Олег. - Жалимо ворога і в хвіст, і в гриву. - Мала бджола, а робить велике діло, - додала гордо Світлана. - Гості дорогі, незважаючи на те, що кажуть - "Бджола їсти не просить, а мед носить", українці спочатку гостей пригощать, а потім гутарять. Тож, Віка, хутко накриваємо на стіл. А потім ви, мої рідненькі, маєте нам усе розповісти! Тим часом гості розпакувати свої торби. - А це, шановні господарки, - звернувся Олег, - вам від нас лісові гостинці. Він поклав на стіл трави та коріння. - О, такі гостинці до речі, дякую, мої дорогенькі, - вигукнула Степаніда. - Ми з Вікою виходимо з печери лише вночі, щоб новини послухати иа подихати травневим повітрям. А ось весняної зелені нам дуже бракує. Вона роздивилася гостинець і прокоментувала, що для чого знадобиться. - Так, з яглиці, лопуха та медуниці суп зваримо. Шкода що сметани нема. Але й майонез піде. З щавлю, мокриці, кульбаби та луку - салат вітамінний. Запашна олія у нас є. З кислиці, ревеню та лободи заваримо цілющий напій. І Степаніда наказала Віці, поки вона все підготує, провести гостей до озера - викупатися з дороги. Ті охоче погодилися. - Та у вас тут п'ятизірковий отель? Ще й джакузі маєте? Через півгодини усе приготували, накрили на стіл, посідали. Степаніда розлила з бутля самогон. - -Пропоную підняти чарки, - стиха сказав Олег, - за полеглих захисників, які боронили нашу землю від рашистських загарбників. А їх вже полягло... надто багато. Мовчки випили. Запала тиша. Сиділи похмурі, забувши про вечерю. - І як воно далі буде? - порушила тишу Віка. - До перемоги ще далеко? Олег похитав головою. - Вікторія Дмитрівна, війна, схоже на те, триватиме довго. - Але чому? Яка у русні мотивація? А наша армія на своїй землі та в будь-кому випадку перегризе ковтку цієї змії, - заперечила Віка. - Згоден, - відповів Олег. - Але русні дуже багато і бронетехніки у них валом. Ці шизорашисти здебільшого бовдури, забиті, п'янички, крадії, садисти і їми керує кремлівський карлик з двоголовим мутантом на прапорці. А коли дурні збиваються до купи, вони шаленіють від однієї думки, що можна робити все, що завгодно. Проти такої шаленої зграї лише стрілецькою зброєю впоратися майже неможливо. - Але ж західні країни надають нам велику допомогу, - збентежено запитала Віка. - Так, надають, - зітхнув Олег. - але ж малими партіями. Зброї катастрофвчно не вистачає. А русня з кораблів та літаків засипає нашу територію шквальним ракетним вогнем. І чому це - у русні немає мотиву? Вседозволеність - це і є мотив. Коли людина, ще й надто дурна, опиняється в зграї хижакіа, і чує наказ "фас", її охоплює тваринний інстинкт все нищити, усіх катувати і вбивати, Зупинити цю зграю порціонною, вибірковою європейською допомогою навряд чи можливо. - І що тепер? - у відчаї запитала Віка. - Згадайте, як зупинили Усама Бен Ладана, Каддафі, Пол Пота? Світовий медичний досвід показує, що ракову пухлину треба якомога швидше видалити. А наразі ракова пухлина - це кегебіст із "за порєбріка". Але про те ми пізніше поговоримо. А зараз... Щось я зголоднів, шановні добродійки. Далі буде