В юності я займався гірським туризмом. Крим, Кавказ... Сніг, каміння, перевали... А зараз їду і на душі, як маслом помазали. Гори, гори... Зелені, білі, сірі...

Здавалося б, вже тиждень кожен день бачу цю картину, а звикнути не можу - постійно перехоплює дух!



По дорозі побачили ремонтну бригаду. Четверо молодих хлопців, п'ятий старший за віком, всі в яскравому зеленому спецодязі. Наш з кумом діалог:
- Дивись, бригадир хлопцям команди роздає.
- Ага. І, можливо, навіть українською...

Їдемо просто через хмари! Як до такого можна звикнути! Я багато фотографую дорогу. А причина в тому, що більш мальовничої дороги я не бачив ніколи в житті.



Ліворуч видно воду і хвилі. Це Біскайська затока. А по суті Атлантичний океан! Хоч його і недовго було видно, але усвідомлення самого факту неабияк додало настрою ).

Переїхали умовний кордон. Знову Франція. Одразу різка різниця з Іспанією. У всьому.



Сонця немає, хмарно, але температура +15. Рухаємось в напрямку Тулузи.



На обідньому паркінгу здаля побачив якогось великого залізного дядька десь в два людські зрости. Підійшов сфотографувати. Ніяких написів не виявив. Вирішив, що це просто контактна скульптура пілігріма.



Мимо нас пролітають маленькі поселення на 5-7-10 будинків. У нас це називається хутор. Як у них - не знаю )) Зустрічаються дуже красиві... У німців теж красиві, але там у всьому відчувається порядок, а тут... Душевніше, мабуть...



День вже по-темному закінчили в Тулузі. Логістична служба знайшла нам паркінг в межах міста. Тепер вечерять і відпочивать....

Далі буде…

Попередні нотатки тут
Частина1
Частина 2
Частина 3
Частина 4
Частина 5
Частина 6
Частина 7
Частина 8
Частина 9
Частина10
Частина 11
Частина 12
Частина 13
Частина 14