Героїчні батьки і діди. Проект "Країна героїв". Дню Перемоги 9 Травня і початку війни присвячується.

Мій батько, Гордієнко Андрій Тимофійович, народився 30 листопада 1911 р. в м. Недригайлів.

У 1922 році пережив два розкуркулення. Після першого (у с.Богодарівка, Казахстан) сім'я втратила діда Андріана та батька Тимофія. А після другого розкуркуленя (у с.Верхнє Лебединського району) 6 дітей втратило останній захист — матір Євфимію! Найстаршому Максиму було 13 років, найменшій — Марії — близько року. Усі діти вижили, тому що допомогали родичі (рід Гордієнко і Калиновських).

Строкову службу мій батько проходив у Севастополі в береговій охороні і на війну був призваний 23 жовтня 1943 року. Так як стріляти батько не міг (бо втратив фаланги на трьох середніх пальцях) розподілили його до 211 загону розмінування. Територію Західної України батько пройшов пішки і жодного конфлікту з місцевим населенням у його загону червоноармійців не було. Був у Дрездені, Дюссельдорфі, Празі.

З війни батько повернувся у липні 1946 р. Нагороди були, на жаль, я не знаю які. Більше нічого батько від держави не отримав: ні лікування, ні пільгового обслуговування.
Життєва філософія мого батька:
1.Бог — це совість, є у людина совість — вона віруюча людина.
2.Лютнева революція 1917 р. була потрібна, щоб селяни отримали землю, а от жовтнева навпаки не потрібна.
3.Найстрашніше, що буває у суспільстві — це громадянська війна.

Добре, якщо у моїх батьків було 5 класів освіти на двох, але виховали вони нас як у цивілізованих країніх: кожна дитина — особистість. Батько ніколи не казав: "Дитино, я тебе люблю", але любив так, що слова були не потрібні. Після війни він працював конюхом, і я малою багато часу проводила у товаристві сільских чоловіків, і ніколи при мені вони не вживали лайливих чи ненормативних слів.

Мій батько прожив не повний 81 рік, все життя багато працював, але такого достатку як у с. Богодарівка сім'я вже ніколи не мала.

Я низько вклоняюсь батьку та усім учасникам бойових дій, живим та померлим, за їх подвиг, за ті страхіття, що вони пережили, за велику ціну, заплачену за перемогу.

Я вдячна Богу, що батько вижив на війні, спавши на снігу, не ївши кожен день. Я вдячна батьку, що попри всі незгоди його життя він зберіг здатність любити і навчив мене любити дітей, вдячна за затишне дитинство, за його сильні руки, що підкидали мене до неба.
І мені дуже болить душа за те, що я не знала про батькове життя, не знала про його батьків, що він пережив на війні, що він пережив, осиротів, бо при минулому режимі батько нічого мені не розповідав, щоб страшне тоді слово “куркуль” не зашкодило моєму майбутньому.

P.S. Можливо, ще є хтось в живих із села Верхнє Лебединського району, хто знав батька. Я була б вдячна за будь-яку інформацію про мого батька.