Чи не в кожного українця є знайомий, який пише вірші (прозу, п'єси - необхідне підкреслити). Якщо серед ваших друзів такі є, тоді ви, мабуть, знаєте, чого вони прагнуть. Звісно ж, для початку, всім нам хочеться поділитися своїми творами з читачами. Ну справдіж, нащо тримати написане у шухляді? Крім того, письменники-аматори (хоча іноді вони кращі за визнаних) шукають творчого спілкування; простіше кажучи - таких самих письменників, як і вони. Деякі досі мріють надрукувати книжку (про це ми поговоримо детальніше). Ну, і варто згадати ще одну важливу мрію - Національна спілка письменників України (вона ж - НСПУ). Про неї й піде мова.

Думаю, раніше ви всі чули цю фразу (абревіатуру). Ну, наприклад, коли вчили біографії Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Андрія Малишка, Олеся Гончара, Григора Тютюнника, Павла Загребельного  (пробачте за копіпаст, але шукати відомих спілчан по-іншому - справа марудна, та й навіщо, коли ось є список). Всі вони були членами цієї самої спілки, а дехто навіть очолював її.

Навіщо вона потрібна? І що вона дає? Взагалі, це - єдина державна спілка, до якої навіть на сьогодні потрапити - не так просто. Можливо, через те, що Спілка сьогодні мало кого цікавить (наприклад, розкручених авторів), потрапити за гроші до неї не можна. Так от, посвідчення члена НСПУ - по суті, знак високої якості письменника. Тому не дивно, що серед талановитих митців-аматорів є багато бажаючих потрапити до неї.

Ну, а тепер - по суті. Звісно, у Спілки є багато проблем: наприклад, особняк на Банковій, який у неї намагаються відібрати. І є ще одна проблема, одна з основних - молодь, вірніше, її фактична відсутність. Простіше кажучи, майже всі письменники-спілчани - пенсіонери або бачать пенсію на горизонті. Голова НСПУ сам про це наголошував, навіть розповідав, що зроблено: відновлені молодіжні літературні наради, конкурс "Гранослов" (я так розумію, переможцям друкують книгу за кошт Спілки). Комісії, які розглядають кандидатів, до молоді відносяться на порядок лояльніше (навіть якщо "на порядок"  - це в 10 разів). Але все це мало допомагає.

І ось тут ми підійшли до проблеми. В одному інтерв'ю спілчанин, котрий розповідав про вищезгадане (тобто, що зроблено для того, щоб поповнити Спілку молоддю), відповів на ще одне запитання: що потрібно для того, щоб потрапити до цієї самої організації. Відповідь звучала приблизно так: технічні вимоги - дві надруковані книжки, схвалення від 3-х членів НСПУ, фото, біографію на листі формату А-4...

І знаєте, в чому проблема? У тому, що друк лише однієї книжки коштує десь 5-10 тисяч гривень. Виходить, треба витратити десь 15 тисяч, щоб надрукувати дві книжки по сто екземплярів (менше ніхто друкувати не буде). Далі вам треба їх роздати (купувати ваші книжки майже ніхто не схоче). До книгарень вони, звісно, не потраплять. Тому навіть відомі письменники часто катаються країною, щоб продати свої екземпляри. Тому набагато простіше подарувати книжки своїм друзям, колегам і т.д.

А потім настає найцікавіше. Ви подаєте свою кандидатуру на членство і... А хто сказав, що вас точно приймають? Навіть якщо ви отримали потрібну кількість голосів в обласній організації НСПУ, на вас чекає комісія у Києві. Здається, навіть дві. Якщо ви не проходите одну - все, друкуйте ще одну книгу. Якщо знову - ще одну. І все, на цьому спроби закінчуються. Хоча, думаю, гроші у вас закінчаться раніше.

Звісно, спілчани можуть на мене накинутися: ти ж друкуєш книжки не тільки для членства, кожен письменник про це мріє... Ну, для початку, у більшості письменників (і в молоді також) таких грошей немає. У більшості моїх друзів немає жодної книжки. Ви ж не думаєте, що якщо ми - молодь, то отримуємо величезні зарплати. Ми працюємо у школах, на заводах, навіть у бібліотеках. А хтось ще й сидить без роботи.

Добре, уявімо, що у кандидата є такі гроші. Думаєте, він мріє надрукувати книжку? Ні, першочергово він мріє поділитися своєю творчістю. Як це ще можна зробити? Дуже просто - створити власний сайт. У мене, наприклад, такий був. Я навіть собі домен лишив про всяк випадок. Як правило, мінімальний обсяг хостингу, який вам дають - 1 Гб. Десяти відсотків з головою вистачить для того, щоб вмістити всі книжки, які ви напишете за життя. Щоб ви розуміли, мегабайт - це одна доволі товста книжка. Навряд чи ви напишете за життя сто штук таких. Увесь інший обсяг можна відвести під фото з різних творчих заходів - вечорів, посиденьок і т.д. Якщо стискати їх до 1-го Мб - місця вистачить майже на тисячу штук. Або можна лишити буквально відсоток для свого блога. І головне - всі десятки ваших книжок (чи скільки ви там їх напишете) матимуть змогу читати всі, хто має доступ до інтернету, у будь-якій точці світу. Якщо хтось бажає почитати ваш роман у потязі, по дорозі в який-небудь Дрезден чи Париж, йому просто треба смартфон чи планшет, який людина і так візьме з собою. І, найцікавіше, навіть на сьогодні 15 тисяч вистачить, щоб цей ваш сайт функціонував 10-20 років, а то й більше!

Звісно, що це - набагато вигідніше, аніж надрукувати двісті книжок і роздати їх друзям. Ну, і отримати шанс потрапити до Спілки. Звісно, можна сказати, що сам друк - справа нелегка; але й створити сайт - теж справа не одного дня. Щоправда, можна вивчити базові мови програмування (це - неважко, на собі перевірено). А ще є онлайн-конструктори, за допомогою яких можна створити щось набагато красивіше.

Чому ж в НСПУ існує ця вимога, запитаєте ви? А все просто: вона з'явилася ще в радянські часи й досі не замінена ні на що інше (на той же сайт). Щоправда, тоді, думаю,книжки друкувалися за гроші держави. Зараз безкоштовно вам ніхто нічого не надрукує. Чому це правило не відмінили - хтозна. Взагалі, цей самий спілчанин в інтерв'ю дійсно жалівся на брак молоді, докладно розповідав про те, що уже зроблено для того, аби виправити ситуацію. Але про вимоги для вступу було сказано досить сухо - буквально одне-два речення. Мабуть, друк книжки вважається проблемою лише для молоді.

Ну, й про те, що таки дійсно зроблено - про ці збори молоді та "Гранослов". Я був на одних таких зборах. І навіть познайомився з переможцем конкурсів, який так надрукував дві книжки, не вклавши жодної копійки. І після цих зборів він потрапив до Спілки. Але! Нас там було по двоє представників із кожної області Східної України. Не пам'ятаю, щоб у когось були дві книжки (самвидав не рахую - він для цього не підходить). Та й одну мали тільки одиниці. Так, нас питали, чи не хочемо ми до Спілки. Так, хочемо. Але не можна: немає книжок. Тому всі ці збори і конкурси приводять до організації по кілька учасників.

До речі, цього року до лав спілчан потрапили 29 нових письменників. трошки більше, аніж областей у нас. Крапля в морі. До речі, серед прийнятих і відхилених на останньому етапі (на інших - не знаю) жителів Сумщини немає. Так що молодь до Спілки прийде, повірте, нескоро - принаймні, поки лишатиметься оте правило про друк, який дорого коштуватиме і тільки за рахунок кандидатів.