Дії охоронця, який повідомив грабіжникам пароль від сейфа, аби отримати частину від здобутого, та охоронця, що вчинив те ж саме, але задля збереження свого життя й здоров’я – кваліфікуються по-різному. Українське правосуддя розділяє схожі, на перший погляд, злочини, детально аналізуючи сукупність об’єктивних та суб’єктивних ознак.

Якщо мотивом вчиненого суспільно небезпечного діяння є бажання збагатитися, помститися тощо, то судове рішення буде ґрунтуватися на заходах покарання. Зовсім інша доля чекає на громадян, які нашкодили правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу. За свої дії (бездіяльність) вони не будуть нести відповідальність, адже вчинили їх не з власної волі.

Стаття 40 Кримінального кодексу України стосуються виключно тих випадків, коли коштом одного злочину (катуванням, тілесними ушкодженнями чи позбавленням волі) намагаються примусити жертву вчинити інший. Ця норма застосовується, коли доведено, що особа дійсно не мала іншої можливості уникнути страждань, як погодитись на протиправну пропозицію свого мучителя.