Конфлікт між прем'єр-міністром і мерами, який довгі місяці війни варився всередині влади, виплеснувся назовні. Відразу кілька мерів і представників місцевого самоврядування висловили своє невдоволення діями уряду та навіть звинуватили його голову Дениса Шмигаля в «саботажі і шкідництві».
Індикатором загострення конфлікту стало рішення уряду повернути всі закупівлі органів місцевого самоврядування (ОМС), у тому числі на армію та ТРО, в систему Prozorro. І це сильно ускладнило місцевій владі можливість оперативно здійснювати закупівлю товарів та обладнання: бронежилетів, тепловізорів, прицілів та іншого.
Ще одну червону лінію, негласно встановлену всередині і суспільства, і влади, не критикувати одне одного заради збереження єдності, перейдено. Чому мери, об'єднані в Асоціацію міст України (АМУ), наважилися винести сміття з хати, ми запитали в мера Дніпра, члена президії Конгресу регіональних і місцевих влад при президенті Бориса Філатова.
— Бюджетний кодекс і закон про нацспротив зобов'язують органи місцевого самоврядування фінансувати армію. Тому що в оборонному бюджеті-2022 на екіпірування було закладено нуль, та й із озброєнням армії туго, багато чого в організації оборони лягло на плечі самих бійців, їхніх родин, волонтерів і ОМС. Я знаю, що мери від самого початку просили центральну владу забрати почесну місію фінансувати армію і ТрО до держбюджету. Але війна виявилася такою неординарною і критичною, що нині кожна громада, буквально борючись за своє життя, зацікавлена в допомозі ЗСУ. Я правильно розумію ситуацію, Борисе? То що або хто заважає вам допомагати ЗСУ?
— Нам заважає прем'єр-міністр. Тобто, якщо відсунути вбік питання, пов'язані з Бюджетним кодексом, що вимагають зміни законодавства й іншого, є прем'єр-міністр, який торпедує будь-які ініціативи місцевого самоврядування, пов'язані з придбанням обладнання для потреб не лише ТрО, а й ЗСУ. Найперший приклад — це питання, пов'язані з передоплатою. На сьогодні місцеве самоврядування юридично обмежене постановою Кабміну робити передоплату для придбання будь-яких ресурсів. Ми платимо тільки по факту, після того як продукцію поставлено. Однак іноземні постачальники не працюють без передоплати. У зв'язку з цим ми неодноразово зверталися в Кабмін із проханням змінити нормативну базу й дати нам можливість прямо і без перешкод робити закупівлі для армії та ТрО. Уже пройшло п'ять засідань Кабміну після нашого звернення, але цього питання так і не винесли на обговорення уряду.
Я вчора читав вашу новину й хочу уточнити деталі. Важливо розуміти, що закупівлі ми й так робимо. Кожна міська рада прийняла програму фінансування ТрО та виділяє під неї гроші з бюджету. Хоч би як ми не вимагали раніше фінансувати армію і ТрО з державного бюджету, весь парадокс полягає в тому, що на місцевому рівні нині якраз є гроші. Тому що своєю постановою №590 уряд на період воєнних дій повністю заборонив будь-які капітальні ремонти та реконструкції. Ми сьогодні можемо робити тільки якісь поточні ремонти й маніпуляції. Відповідно, зараз я сиджу на п'ятистах мільйонах гривень, які міг би витратити на придбання матеріалів та обладнання для ЗСУ. Але Шмигаль не дає мені це робити.
— Уточніть, як ви могли б витратити ці півмільярда.
— Ми й так їх витрачаємо потроху. Але треба розділяти статті видатків. Наприклад, ми будуємо всілякі фортифікаційні укріплення і фінансуємо це з бюджету. Але коли ми говоримо про прямі закупівлі, з'являються проблеми. Прем'єр чомусь вважає, що я ініціатор цього конфлікту, але мушу його розчарувати — я виступив усього лише його каталізатором. Пояснюю, чому, на простому прикладі. Нині вся країна купує пікапи для ЗСУ. Я відправив свого заступника на військові склади в Європу, й він знайшов не просто пікапи, а тисячі потрібних фронту вантажівок. Не десятки, не сотні, а тисячі! Вони вживані, але ціна прийнятна — від п'яти до п'ятнадцяти тисяч євро. Причому йдуть із зіпами, запасними коробками, гумою тощо. У результаті — щоб ви розуміли — ми за приватні гроші купили на півтора мільйона євро цих вантажівок і тепер їх веземо. Тому що коли я їх показав колегам мерам, вони надихнулися і хотіли скинутися, щоб викупити кілька сотень для потреб нашої армії.
— Але ви мали зробити передоплату?
— Точно! Але прем'єр сказав, що він цього не робитиме. Ні стосовно цих пікапів, ні стосовно тепловізорів, дронів, приладів для очищення води, будь-яких інших потрібних фронту ресурсів. Тому всі товари їдуть до нас сюди із Заходу або через волонтерів, або через руки «Укрспецекспорту» та інших. А громади сидять на грошах і не можуть їх витратити. Тому що прем'єр має свою позицію щодо цього. При цьому Кабмін дає дозвіл на прямі закупівлі Фонду «Повернись живим». Це надійна організація і рішення правильне. Але воно викликає в нас запитання: чому демонстративно ігнорують ОМС?
Ми звернулися до міністра оборони, й Резніков як адекватний міністр сказав: «Клас, ми це винесемо на Кабмін». Ще два місяці тому зробив від свого імені проєкт рішення і виніс на Кабмін, але прем'єр не поставив його в порядок денний. Відтоді минуло вже п'ять засідань Кабміну, а прем'єр тримає паузу. За Станіславським. При цьому він не відповідає на наші дзвінки, не помічає повідомлень мерів. А його помічники весь час нам розказують, що треба щось допрацювати.
І це попри те, що зазначене питання вже двічі обговорювали на Конгресі місцевих і регіональних влад при президенті, й уряд одержав доручення з цього приводу. Дійшло до того, що АМУ вже офіційно звернулася до прем'єра та попросила надати протокол засідань Кабміну, де є обґрунтування, чому важливе для армії питання не ставиться в порядок денний. Але прем'єр прикрився війною і, назвавши стенограму «документом для службового користування», відмовив.
Однак у приватних розмовах присутня теза Шмигаля про те, що якщо він, мовляв, дасть місцевому самоврядуванню такі права, тоді стануться сепаратизм і федералізація. Прем'єр цілком серйозно вважає, що ми на гроші бюджету громад фінансуватимемо свої бригади. Тобто підкуповуватимемо лояльність військових. Щоб вони що? Краще захищали наших людей від бомб? Уже дійшло до анекдоту, коли мер Білої Церкви подзвонив мені й запропонував таке: «Давай я куплю вантажівки твоїй 93-й бригаді, а ти — моїй 72-й. Щоб прем'єр не думав, що ми підкуповуємо своїх військових».
— Зараз ваші опоненти жбурнуть у вас своїм заготовленим каменем. Відео із Zoom, де ви інструктували свою команду напередодні війни, облетіло всю країну. Може, звідси побоювання прем'єра? Я не про вашу позицію сьогодні, я про факт.
— Я до цього факту доволі спокійно ставлюся і вже неодноразово його коментував. Це 14-хвилинне відео змонтовано із тригодинного запису саме моїми опонентами. З допомогою «журналістів» телеканалу Д1, який належить кримінальному авторитету Петровському (він же — Нарик). Це давня історія і в якомусь сенсі «отвєтка» на моє публічне запитання, куди ж 24 лютого поділися всі головні міські «патріоти». Але навіть в 14 хвилинах відкритого обговорення поточної ситуації в країні немає приводу за щось мені дорікати. Чого не скажеш про депутатів від СН, у яких Петровський купив франшизу і які всю цю історію записали, а потім віддали в монтаж замовникові. Тож я не пов'язую це з роботою спецслужб або, тим більше, з далекоглядністю прем'єра, це містечкові розбірки з бандитами.
— Щоб закрити політичний ґештальт із прем'єром і повернутися до закупівель і армії, маю запитати вашу думку з приводу останніх публікацій у медіа про можливу відставку Кабінету Шмигаля. Ваш постріл по Шмигалю за бажання можна тлумачити як підготовку ґрунту для відставки.
— Інно, ну ми ж з вами не вперше спілкуємося. На рівному місці таких заяв не роблять. Кришку просто зірвало. Та й те, про що я тут вам кажу, — мала частина того, що насправді відбувається в надрах Кабміну. Але якщо в якийсь момент правоохоронні органи побачать у цьому якийсь підступ, то я справді готовий дати показання. Нехай вони допитають виконавчого директора АМУ Слобожана, інших мерів, нехай розберуться, як ми принижуємося. Таке враження, що Денис Анатолійович не витримав випробування мідними трубами. Після зустрічі з Байденом та іншими лідерами провідних країн світу нашого прем'єра наче підмінили. Прем'єр-міністр Шмигаль до війни й зараз — дві різні людини.
— Може, його почало дуже непокоїти, що ще до війни ОПУ перетворив прем'єра на пішака? А тепер у голови уряду позначилася власна позиція і полізли амбіції — нехай навіть не в тому місці, але ми тим самим платимо за початковий збій у системі держуправління.
— Але ми ж зараз із вами говоримо не про позицію чи амбіції, а про результат. Про ККД. У місцевого самоврядування всі ці роки теж були непрості відносини з офісом президента. Але чомусь нині ми можемо подзвонити Кирилу Тимошенку або будь-якому іншому представникові ОПУ та щось вирішити. А от із паном прем'єром і його підручними спілкуватися дуже важко.
— Борисе, підручні прем'єра — це чиновники державного апарату, який є конституційною гілкою влади. І бюрократична машина не передбачає ручного управління, як заведено в ОПУ. Але я, звісно, розумію, ви маєте на увазі, що ця машина під час війни мала перейти на воєнні рейки й приймати рішення оперативно. Не можна із цим не погодитися.
— Як не можна не погодитися і з тим, що паливне питання Кабмін провалив. Провалено комунікацію з місцевим самоврядуванням. Незабаром ми одержимо можливість оцінити глибину провалу підготовки до опалювального сезону. Ще один приклад — питання, пов'язане з валютним контролем. Я дзвоню Юлі Свириденко: «Допоможи, будь ласка». Вона пересилає мене в Мінекономіки, Мінекономіки — в Нацбанк, той знову відправляє в Мінекономіки, потім усе це спускається на рівень заступника міністра, потім — до начальника департаменту... Після багатотижневого ходіння по муках нам просто відмовляють. Так неможливо працювати в умовах війни. І в цій ситуації нам справді простіше працювати з ОПУ. Там слухавку беруть. А в Кабміні не беруть і, повністю проігнорувавши позицію ОМС, ще й повертають усі закупівлі в систему Prozorro. Красиво, але неефективно.
Передусім це затягування термінів, до того ж треба зібрати купу папірців. І найголовніше ось, наприклад. Ми будуємо РОП (ротний опорний пункт), і на вимогу Prozorro маємо назвати підрядника, суму й місце розташування. В Інтернеті, щоб росіяни прочитали? Тобто прирівняли будівництво військового об'єкта до будівництва дитячого майданчика.
Так, пан Нефьодов — дуже кваліфікований колишній перший заступник міністра економіки й ідеолог системи Prozorro. На наші запитання він відповів, що не всіх вимог у такій ситуації слід дотримуватися. На словах. А на папері? Це ж до мене після війни прийде КРУ, не до нього. Тому дуже багато законослухняних мерів уже зараз гальмують на марші зі своєю ініціативою. І хто страждає? Армія.
— Основна ідея всієї вашої кампанії яка?
— Щоб Кабмін відчепився від муніципалітетів щодо всіх питань, пов'язаних із військовими закупівлями. Із Prozorro, з валютним контролем, з подвійним оподаткуванням, із передоплатою. От можна це все якось вирішити конкретно за воєнними законами? Тим більше що всі підзаконні акти ми розробили й давно направили в Кабмін. Включаючи специфікацію: що, де й за скільки купуватимемо. Щоб ми могли витрачати гроші на Батьківщину. Ми ж не просимо таких привілеїв для інших закупівель.
Однак у прем'єра є друга версія, я її підтверджую. «Ну, ні, якщо ОМС усе купуватимуть, то як же Кабмін виглядатиме в очах народу?».
— Що вам більше слави дістанеться?
— Або що ми покажемо дірки в держбюджеті. Я не знаю, чим вони керуються. Ми вже вирішили довести всю цю історію до абсурду. А давайте громади всі ці гроші віддадуть у президентський фонд? Нам не шкода. Тому що військовому, який приходить до нас за тепловізорами, однаково, хто за них заплатить — держава чи місцева влада.
Найцікавіше те, що коли нам говорять, що мери фінансуватимуть якісь свої бригади, це повна маячня. Тому що ми все це робимо за заявками військкоматів, які проходять через ВЦА. Грубо кажучи, якщо голові ВЦА щось не сподобається, то в нього є всі повноваження смикнути нас за рукав. Тобто ситуація патова. Нас підтримує профільний заступник ОПУ, голови ВЦА, міністр оборони, міністр фінансів, міністр регіонального розвитку, а прем'єр просто не ставить питання в порядок денний.
— Ну, так у нас є президент-головнокомандувач, і в умовах воєнного стану він з допомогою РНБО може впливати на Кабмін, пропрезидентська парламентська більшість, нарешті, яка затвердила цей Кабмін. Чи коней на переправі не міняють? Тим більше, в умовах військового стану закон це забороняє.
— Може, президентові про це не говорять, й узагалі, йому є чим займатися. Зараз ми зайшли в комітети, працюємо з депутатами. Мій колега мер Житомира Сергій Сухомлін досить жорстко виступив із цього приводу на РНБО. Що стосується міняти чи не міняти. Вихід завжди можна знайти. Але якщо кінь здох, перестаньте на ньому скакати. Тим більше на переправі. Ну, а якщо він знову забив копитами, то, може, і можна ще протягнути якийсь час.
— Яка ситуація в Дніпрі? Ви можете уточнити, як це зробив Садовий, указавши на 61 мільйон, уже витрачений громадою Львова на допомогу ЗСУ? Скільки ви з бюджету віддали ЗСУ за ці місяці?
— Я не хочу мірятися мільйонами зі своїм шановним колегою, але як місто, що розташоване близько до зони бойових дій, ми витратили в кілька разів більше. Ми дуже багато витрачаємо на фортифікації.
А ви знаєте, яка зараз найбільша потреба в областях? Лопати. От у мене лежить заявок на 10 тисяч лопат. Їх немає ні в «Епіцентрі», ніде. Я збирався давати замовлення підприємцям, щоб вони почали робити ці лопати. А зараз мені треба оголосити тендер у Prozorro, має прийти виробник — один, п'ятий, десятий… Це буде кошмар. А так я просто заплачу людям гроші, а вони зроблять лопати. І все.
— Зараз, звертаючись до тез опонентів, уточню, що такі замовлення часто роблять свої фірми за 10% відкату.
— Нехай опоненти кажуть, що хочуть. Нам треба виграти війну, а не слухати, що говоритимуть опоненти. Мені ніколи розбиратися зі скаргами в Антимонопольний комітет, позовами до суду незадоволених учасників тендера. У нас війна в країні. Після Перемоги нехай приходять КРУ, НАБУ, ДБР. А зараз у нас область і місто обстрілюють ракетами, й нам треба банально вижити та допомогти армії настільки, наскільки це в наших силах.
Якщо ви настільки не довіряєте місцевій владі, запровадьте смертну кару за розкрадання коштів. Але при цьому дайте нам можливість витрачати на армію гроші, які лежать у нас на рахунках.