Це відбулося 10 серпня 2004 року.
Указом Президента України Кучми Л.Д. було відмінено інший Указ цього ж таки президента «Про створення Сумського національного університету». Горезвісний СНУ безславно лопнув. А для сумської громади це було першою справжньою перемогою. Сумські 20-літні студенти разом зі своїми викладачами та батьками, усіма небайдужими довели: свою волю і своє право бути гордими людьми можна захистити. Власне це було уроком для всієї України.
Не знаю, хто і що зрозумів, але для мене відклалося головне. Активна меншість може творити революції. Судіть самі. Через студентську революцію на траві пройшло ледь трішки більше 700 студентів. Це при тому що їх у місті Суми на стаціонарах вчилося тоді 17 тисяч. Тобто активно в боротьбу за свої права включилося лише 5% студентів. Решта або позіхали, або говорили, що нічого не вийде, або як би чого не вийшло. Більшість тупо не пустили батьки, які так і не зрозуміли, що щастя не дається просто так, за нього потрібно боротися. І не тільки особисте щастя, а і щастя бути простими, але гордими людьми.
Проте, 5% тих, хто не схотів зрізати кульбабки під вікнами у царенка змінили історію.
Покоління тих студентів вже ніколи не зламати: вони впевнені у собі, і у тому, що сила не в грошах і владі, а в правді.
Звістка про відміну указу президента застала сумських студентів у марші на Київ.
Було багато щирої радості, натхнення, і… вперше в поході – шампанського.
А за плечима було три місяці протистоянь, непевності і невпевненості, сліз і соплів.
12 травня на перший мітинг прийшло менше сотні студентів (дехто в хустинках, що закривали обличчя), власне не студентів на мітингу було більше. Проте за першими прийшли інші. Потім іще інші. А потім їх стало достатньо для того, щоб перемогти.
Це урок всім нам! Хто хоче і не боїться – той зможе.
Зі святом Вас, Горді Люди!
Слава Сумським студентам!
Слава Україні!