ГУЛЯЛА МОЛОДЬ СЕЛА
Пізнього вже вечора, після напруженого трудового дня збиралась молодь села на свої посиденьки-вечорниці. Теперішньої, ні тим  більше післявоєнної музики молодь, звичайно, не мала. На все село мав чималий авторитет лише один-єдиний музикант коваля Терешка син Ягор, котрий майстерно бринькав на „балабайці” трьохструнній.
Так от. В кожному мікрорайоні села: Бирдиному, Кутку, На селі, Вулочці, На  Яру, На Хуторі (біля Капуля) гуртувалися молоді хлопці та дівчата, щоб весело провести вільний від важкої праці час,  поспілкуватися, познайомитись, поспівати, полускати-поклацати гарбузового та соняшникового насіння, потанцювати босими ногами під акомпанемент „балабайки” – балалайки Ягора Терешкового.
А  на  Хуторі, де росли   могутні дуби, осики та акації, майстровиті хлопці зробили величезну колиску-гойдалку, в котрій можна було так погойдатися, що аж дух забивало від відчуття легкості і невеликого страху під час польоту в небесну вись, на  відстані до  п’яти метрів від землі. Найспівучими вважали в Тучному сестру Цьоми  Івана Івановича – Тетяну та її брата – Федьку Кийка.
Далеко-далеко, за межі села аж до Зубівки, Білки, Скрягівки, Буймира розлягалися-линули старовинні повільні пісні сумного змісту. Вона ж, Тетяна,  „витягувала” всі пісні веселого жанру у гурті  молодих і не дуже жінок на бурякових плантаціях. А вечорами, як уже згадувалось вище, окрім пісень та розваг на гойдалці, сільська молодь під звуки балалайки підіймала хмари пилюки, танцюючи барині, гопаки,краков’яки, польки, що довго парубки та дівчата не могли розпізнати один одного, а на зубах у вигупуючих та глядачів скрипів-хрумтів пісок. Далеко за північ розходилась з гулянок молодь, щоб подрімати декілька годин, а рано-вранці знову вирушати на колгоспно-примусову працю, де заробляли „палички”-трудодні, на котрі в кінці сільськогосподарського року отримували якусь торбу, политого солоним потом, зерна.