Світ мого дитинства – не ліси, не гори,
Не тайга барвиста, не ланів простори.

Мліє хтось від луків, солов’їних співів,
А я шаленію від міських мотивів.

Пройдуся неспішно вулицями міста,
Зачарує серце красота барвиста.

Не треба ні гаю, ні степних просторів,
Лише б милували куполи соборів.

Лише б гріли душу дитячі усмішки,
Грілися б на сонці паркові доріжки.

Світ мого дитинства десь тут загубився,
Через скільки років знов мені зустрівся.

Я його до серця щиро пригорнула,
Бо життєву мудрість до кінця збагнула.

Хтось життя не мислить без морів і пляжів,
А я не байдужа до міських пейзажів.

Світ мого дитинства – це шматочок неба.
А мені, зізнаюсь, іншого й не треба.