ПЮрЕ, литературный проектЕлена Чернова 18 июля 2023 в 20:23
Таможна
Чому у нас почуття простих людей, яки живуть у нашій країні, ніколи никого не бентежили? Так, зараз війна, і говорити щось критичне у бік якоїсь державної структури, нібито не на часі. А коли було на часі? Мова піде про таможню. Питання: там працюють наші люди, працюють для свого народу, чи якісь чужі? Десь є така країна, цікаво, в якій, щоб перетнути кордон, треба чекати девять годин, або й декілька діб? Так війна ж, скажете. Але що відбувалося до війни? Пригадаю, як в радянські часи їхала в Угорщину, де працював мій чоловік, так таможник у Чопі, молодий та гарний, вскочив, як обпечений, в купе і почав викидати все з мого старенького чемодану: білизну, інші речі, ще й в присутності інших пасажирів. Сором! Іншого разу я їхала в купе з Угорщини з радянським офіцером, у якого скінчився контракт. Йому дозволялося вести якусь кількість речей з Угорщини в СРСР, серед них - декілька рулонів гарних угорських тканин. Таможник став розгортати усі рулони та шукати щось. Усе купе було в цих розгорнутих яскравих тканинах. Офіцер стояв в коридорі беспорадний та червоний, наче рак. І знову сором та ганьба.
Одного разу я їхала в Росію до брата, ще в дев'яності, зі мною в купе їхала бабуся, везла в гостинець родичам дві варені курки. Наші таможники їх відібрали. І бідон меду у хлопця, який віз подарурок діду на ювілей. А у мене дратливо запитували, що я сховала в рулоні туалетної бумаги.
Ще, повертаючись до таможні у Чопі, згадаю випадок, коли я їхала з Угорщини і загубила документ-декларацію на тридцять карбованців. Таможник відібрав у мене ті гроші. І я вимушена була звернутися до незнайомця на вокзалі в Чопі і попросити купити мені білет до Київа. А таможня Угорщини чомусь ніколи нічого не перевіряла і не відбирала у пасажирів. Чому?
Одного разу, вже в вільній Україні, на таможні у мене забрали паспорт і сказали, що я не маю якоїсь справки. Але це була брехня. Ніякої справки не треба було. Та я дала таможнику (то була жінка) хабар - п'ятидесят гривен, щоб вона, клята відьма, віддала мені мій паспорт.
Ще була пригода вже років п'ятнадцять назад. Донька поверталася з роботи з Японії. В аеропорту Бориспіль її затримали на годину. Перевернули весь чемодан та вимагали сплатити якийсь налог за телефон, який працює лише в Японії. Донька не розгубилася і викинула його у смітник. Тільки тоді її наші "добрі" таможники відпустили.
Зараз в країні дуже страшні та тяжкі часи. Все змінилося. Літаки не літають, бо аеропорти знищила російська армія. Щоб дістатися до родичів в Європу, люди їздять автобусами. Це нелегка справа - сидіти декілька діб у кріслі автобусу. Але дуже гірко, що таможникам, як і раніше, начхати на людей. Вони і сьогодні часами щось шукають у пенсіонерів, жінок з дітьми, як і в давні радянські часи, та затримують автобуси на багато часів. Ганебне відношення до людей анітрохи не змінюється. Як на мене, там працють не наші. Там якісь чужі, яким начхати на наш народ.