Ми в Чехії. Машина вже порожня, вантаж на складі. У нас та інших водіїв вихідні і обов'язкові 45 годин відпочинку. Сон, їжа, сон, їжа... Ну і "до їжі" теж. І як же без чеського пива :)



На парковці багато машин, багато водіїв... З України четверо. З різних реґіонів: східних і західних. У кожного своя історія, своя доля. Є ті, хто все життя працює водієм, а є інженери, менеджери, навіть кандидати наук... Хтось обрав цю професію за покликом, хтось в зв'язку з життєвими обставинами. Є і третій варіант: коли життєві обставини допомогли зрозуміти, що робота водієм вантажівки - це те, від чого отримуєш справжнє задоволення. Різні історії.... Приємні і не дуже...



Але я не водій фури, мені б десь поблукати, щось подивитись...
В п'яти кілометрах від парковки розташоване невеличке містечко Bor. Всього 4,5 тис. мешканців. Вперше письмово Bor згадується на початку 13-го століття. Є старовинний замок. Мав бажання познайомитись. Кажуть, що вся правда саме в маленьких містечках.

Але моя спроба потрапити туди зазнала поразки :( Хаби, де ми розвантажились, знаходяться в такому місці, що громадського транспорту немає, а дороги - або зовсім без узбіччя, або автобани, загорожені парканом... Пішки просто не пройдеш… Та і не ходять тут пішки між населеними пунктами. Не бачив жодної людини, окрім ремонтних бригад.




Доїхати на попутках теж не вийшло. Або не зупинялись, або їхали в інший бік... Якось не склалось… Ще раз розумієш, що вантажівка - не екскурсійний автобус, і те, що на карті, здавалося б, зовсім поруч, може виявитись недосяжним :(



Сьогодні був борщ… Варили прямо в кабіні, бо надворі мороз. Смачно!!!
Нарешті відпочинок закінчився, вирушаємо на завантаження в німецьке місто Eltmann в Баварії на паперову фабрику. Потихеньку просуваємось далі і далі на захід.



Замість кордону - просто знак, що це Дойчланд. Чехія і Німеччина візуально відрізняються навіть з траси, у німців все більш доглянуте. Але в одному вони схожі - у мене жодного разу не виникло відчуття, що хоча б щось тут нічиє. З першого погляду розумієш, що у кожного куща, кирпичини або стовпчика є господар, який за ним слідкує.



Люди вздовж доріг, знову таки, не ходять. Тільки автомобілі. Для людей (і мабуть велосипедів) поруч зроблена доріжка з твердим покриттям метра два завширшки. Але це на місцевих шляхах, між містечками і селами. На автобанах такого, звичайно, немає.

Зустрічається дуже багато сонячних батарей. На полях їх цілі "плантації". Сонячні батареї і вітряки - використання природної енергії вражає.



Доїхали в місце завантаження. Нарешті з'явилась можливість і час просто поблукати містом. Виявилось, що поруч знаходяться два міста Ebelsbach і Eltmann. Їх розділяє лише автобан. Навіть залізнична станція має подвійну назву Ebelsbach-Eltmann.



Містечко розташоване на схилі гори. Не знаю, як там у Берліні, Дрездені або Мюнхені з музеями і пам'ятниками, але я вважаю, що потрапив у справжнє німецьке маленьке місто. Вузенькі вулички, тиша, людей майже не видно, хоча понеділок, обідній час.



До повного відчуття, що потрапив у казки Гоффмана, не вистачає тільки вечора і світла ліхтарів. Хотілося просто фотографувати будиночки (саме не будинки, а будиночки), кірху, якісь цікаві знаки, рекламки. Побачив знайому назву - Raiffeisenbank :).



З велосипедистами тут теж все гаразд :)

Невеличкий цвинтар розташований просто між будинками і його відділяють лише низенькі кущики.
Біля кірхи пам'ятник загиблим у Першій і Другій світовій... Дивні, незрозумілі відчуття, коли стоїш поруч... Це також і їх історія...



Прогулянка тривала всього пару годин, але вражень вистачить надовго. Мені здається, що саме сьогодні я побачив Німеччину.

Скоро завантаження. А далі наш шлях лежатиме через Австрію, через Альпи в містечко Robbiate неподалік від Bergamo в Італії!

Далі буде…

Попередні нотатки тут
Частина1
Чатина 2
Частина3
Частина 4
Частина 5