Історики політичної пропаганди твердять, що першою її формою, яка безвідмовно діяла на незагартований знаннями інтелект співплемінників, був ритуальний танець. Кінцева мета танцю полягала у повному знеславленні, «десакралізації» опонента і,... ритуальному його поїданні. Причому, в набір «доказів» найчастіше потрапляли їжа, житло, що вживалися чи використовувалися противником «не в звичний спосіб», або володіння іншими речами, чи якостями, яких бракувало самим обвинувачам. Іншими словами, вони б самі поласували чи покористувалися «неправильними речами», але у них їх просто не було.

Отже, викликання у глядачів заздрості, гра на примітивних інстинктах мали б втягнути в танок усіх незадоволених життям...

Але особлива сила цих звинувачень полягає в циклічності. Дивно, але факт, що «наскельні написи» в Сумах на кшталт: «Медуниця вкрав тушонку в дітей Северинівки», або «Поверни квартиру афганцю!» (на які зовсім не реагувала міська влада), і які постійно супроводжували опозиційного кандидата на минулих виборах, на нинішніх, – повторюються вже у формі чуток. І трапляються індивіди, які їм не тільки вірять, але й тиражують... Ті ж первісні інстинкти, але вже «збагачені» вченням доктора Геббельса: «Брехня мусить бути безглуздою, щоб у неї повірили».

Видно, що розкриття народним депутатом Медуницею фінансових оборудок попередньої влади (чого варто тільки повернення в бюджет 74 мільйонів!), різноманітних земельних афер та шахрайства з нерухомістю, серйозно псують настрій тим, для кого місцева годівниця стала затісною. Вік би торгувати земелькою, але Майдан «сплутав карти», треба пробиватися «нагору»...

І знову закрутився «ритуал»!: «Медуниця розвалив Банківську академію!». Тут навіть напружуватись не треба, щоб зрозуміти «звідки вітер дме»...

Теж саме і стосовно формули «міняє партії». Зрештою, ніхто не міняв. Олег Медуниця ніколи не був членом партії «Батьківщина», натомість з 2012 року і по сьогоднішній день він є членом фракції Верховної Ради об’єднаної опозиції «Батьківщина». Водночас із 2010 року і по нині він є членом партії В’ячеслава Кириленка «За Україну!». Просто легенду про «перебіжчика Медуницю» активно, ще з виборів 2012 р., розкручував вірний наймит депутата-перебіжчика Олександра Волкова. Цей суб’єкт відомий в сумських громадських колах як «ветеран Куликовської битви», через непомірну жадібність до грамот, звань, орденів та інших «цяцьок». Дивно, але навіть після зради Волкова, колишні однопартійці знову прийняли його холуя на роботу. Нові часи, нові кандидати-мажоритарники, а холуї, як і технологічні побрехеньки-річ нетлінна...

Та люди все-таки мудрі... Як говорив поет:

«Народ не візьмеш на макуху,

він зоддаля розрізнить чин,

І хто є син його по духу,

і хто по духу сучий син!»

Шило в мішку не сховаєш. Вилізе і навік осоромить наклепників, як це вже було не раз.