Не встигла по ЗМІ пройти новина щодо презентації Сумщини у Раді Європи, як інтернет заряснів коментарями, типу, «… а воно нам треба?.. Чи не подія!»
 
Зрозуміло, що такі умовні поняття, як повага до свого краю, гідність, гордість за Сумщину – не обговорюються. Не актуально. Переконати багатьох «коментаторів» в іншому, визнаю – не виходить. А місцевий патріотизм, схоже, перетворився на мазохізм: якщо випав шанс презентуватися Європі, то обов’язково треба показати саме те, які ми бідні, тупі та невмиті. І ніщо інше.   
 
Дивно, а хтось вірить в те, що ЄС ще не знає всю проблематику України? Європа, може, і була дещо наївною щодо нас раніше, році так у 2005-му. Але ця наївність зникла дуже швидко, і зовсім не з приходом Януковича. Чи, може, у європейців були ілюзії щодо політичної культури в Україні після того, як Президент перед телекамерами розповідав прем’єру про сучку, блох і жопу? А прем’єр сяяв від радості, коли Президента його країни публічно обізвали мазуриком?
 
Чи, може, ЄС тільки зараз дізнався, що в Україні є корупція? А не восени 2005-го, після «любих друзів», сімейного нафтового бізнесу, липових дипломів міністра ЮСТИЦІЇ та першого зама голови СБУ? Чи, може, словосполучення «Льоша-«Мерседес», «Луї Віттон» увійшли в лексикон тільки зараз?
 
Чи у Євросоюзу досьогодні не було питань до правоохоронної системи України? І якщо суддя Кірєєв поганий, то як бути із суддями, типу Зварича?
 
Недорозвинене місцеве самоврядування, дубляж повноважень, конфлікти інтересів – хтось думає, що ці неприємні речі Європа побачила тільки сьогодні?
 
О, до речі – тендери! Наберіть у пошуку «тендерна мафія», побачите і часи її виникнення, і прізвища «хрещених батьків і матерів». Про земельну мафію і не згадую – Олександр Хоруженко краще розкаже, що це таке, хто це такі, коли був її «зірковий час», і як це можна побороти.
 
Тому, не треба розповідати, що Юрій Чмирь їде презентувати Сумщину в ЄС  на фоні втрати Європою якихось ілюзій щодо України. Цих ілюзій немає вже багато років. І на нас ЄС дивиться виключно із прагматичних тверезих позицій. Як і на всіх інших, до речі. Нехай у Китаї, за європейськими стандартами, не все добре з демократією і правами людини, це не заважає німцям будувати там заводи AUDI чи Siemens, фінам – Nokia, швейцарцям – Roche.
 
Так от, ми такі, які є. І Євросоюз сприймає нас такими. Але в будь-якому разі у нас є спільні, взаємні інтереси – європейський ринок для нас, і український – для них, інвестиції, технології, робочі місця, податки – для нас, розширення бізнесу – для них, боротьба з нелегалами, наукові обміни, туризм тощо.
 
А як реалізовувати ці спільні інтереси? Як знаходити партнерів в тих же європейських країнах? Будь-який проект починається з контактів і встановлення взаємної зацікавленості. Скажіть, будь-ласка, який може бути кращий майданчик для знайомства, представлення, обміну досвідом і проектами з європейськими депутатами, ніж Палац Ради Європи?
 
Так, ключовою темою сесії буде регіональне і муніципальне управління. Нам не потрібен, не цікавий цей досвід? А головне, учасниками роботи сесії будуть прямі колеги Юрія Чмиря, Геннадія Михайленка, Геннадія Мінаєва  - керівники / представники муніципалітетів, воєводств, земель. Плюс – посадовці Ради Європи. В якому ще місці і в який ще час у сумчан буде змога презентувати свій регіон на такому рівні?
 
Згадайте, з чого починалися і як довго налагоджувалися контакти, а згодом і побратимські відносини між Сумською областю та Любуським воєводством Польщі. А тут – більшість регіонів із всієї Європи, наша презентація, прихильність з Асоціації Європейських прикордонних регіонів…
 
Повторю те, про що писав у попередньому блозі. Презентація регіону в Палаці Ради Європи – це зоряний час для губернатора і дуже рідкісний шанс для всієї Сумщини. Звісно, Чмирь не привезе 23 березня із Страсбургу десятки мільйонів інвестицій, але він може привезти контакти, програми, угоди, завдяки яким ці мільйони прийдуть на Сумщину. Сьогодні для області реально відкриваються двері до ЄС. Це шанс не зазирнути до Європи, а справді туди зайти. Шанс, що випав лише Сумщині.
 
І ще я писав, що ми можемо пишатися своїм регіоном. Не «мочити» його, не хизуватися брудом, і не заробляти собі бали принципом «чим гірше – тим краще». А щось зробити – і пишатися. Не хотів, але повторив і це. Що ж, кожен обирає своє.