Посухайте, а оцей Ігор Бабенко, це бува не той регіонал, який влаштував бійку на одній із сесій міської ради попереднього скликання?

Григорію Івановичу, вітаю! Здоров'я Вам і нових творчих злетів.

Сиджу оце пане Іванущенко та й читаю космополіта в цілях і націонала тактиці Михайла Драгоманова. 2 січня, знаєте, текст нормально засвоюється. І у зв'язку з Драгомановим і Кучеренком у мене репліка.

Ось за шо люблю Маркса, так це за прекрасне розкриття природи ідеологічної свідомості. Це коли один партійний (частковий) інтерес приховується від іншого за чимось загальним. У нашому випадку, це коли російський частковий національний інтерес приховується нібито за національною толерантністю, інтернаціоналізмом, ну,а український частковий інтерес конкретно, з наголосом називається "страшним" словом "націоналізм". Питання: а взагалі у цьому грішному світі, поділеному на різні там частковості (держави, нації) може бути якась ненаціональна позиція? Перша відповідь: звичайно може. Може то вона може, але ось чи може вона втрутитися у боротьбу на рівних між учасниками цього світу частковостей? Тут не треба забувати головне, що та боротьба йде за національними правилами. Чи може третя строна примусити грати за незанаціональними правилами тому, що природа тієї третьої сторони не національна? Знову ж таки - може. Але, коли вона буде по-справжньому сильнішою за всі ті національні частковості. Є одна неприємна для третьої сторони закономірність: коли третій, об'єктивно слабіший, втручається у боротьбу між двома сильнішими - перши і другим,- то, хоче він того чи не хоче, а, знову ж таки, об'єктивно його дії йдуть на підтримку сильнішого у боротьбі між двома першими. Це знаєте, як у випадку з групою "противсіхів", коли йшла боротьба за президентство між Януковичем і Тимошенко. Зчепилися двоє сильних, а "притивсіхи" сказали: і Юля, і Вітя неправі. Праві ми. В результаті вони набрали кілька відсотків, а переміг все таки один із неправих - Янукович. А оті кілька відсотків, які вони набрали могли, між іншим, бути відданими і Юлі. І переможець тоді міг бути іншим. Висновок: самі того не бажаючи, "противсіхи" ефективно попрацювали на Вітю. Об'єктивно.

У нашому, українському, випадку будь-який прояв національної активності одніє стороною іншою національною стороною витлумачується як прояв націоналізму. Захотіли росіяни захистити свій російський національний інтерес: це націоналізм, - кажуть українці. Захотіли українці свій національний інтерес в Україні захистити: це націоналізм, - кажуть росіяни. І справді вони не граються, вони відверто так вважають. Ось тільки не треба впадати в ідеологію і свою національну позицію, з точки зору якої інша національна позиція сприймається як націоналізм не потрібно виводити поза національні рамки і назвити якимось там космполітизмом, мультикультуралізмом чи інтернаціоналізмом. Треба грати по-чесному. Бо навіть, коли ваша позиція по-справжньому ненаціональна після втручання у боротьбу двох великих національних частковостей (російської й української) вона стає національною. Навіть, коли ви цього не усвідомлюєте, навіть, коли цього дуже не хочете. Об'єктивно. Як у випадку з "противсіхами".

Та треба попробувати. Може й справді "Батьківщина" "клюне".

Ще раз хотілося б наголосити, що у першому номері журналу "Наше минуле" Зайцевим була вперше опублікована програмна праця кирило-мефодіївців "Книги буття українського народу" Миколи Костомарова. Це ще одна його заслуга перед українською нацією.

Іще одне доповнення, пане Геннадію. У фейсбуці на закид Івана Мозгового стосовно фашистськості ікони Геннадій Мінаєв відповів так: "А що Ви від мене хочете почути? Я давав дозвіл на встановлення хреста на місці зруйнованої комуністами Никольскої церкви. А Курская Коренная икона Божьей Матери «Знамение» дійсно тут ні причому".

Чи правильно я зрозумів, що Мінаєв, даючи дозвіл на встановлення Хреста на місці зруйнованої Миколаївської церкви, навіть не знав, що на тому хресті буде написано щось про Курську Корінну ікону?

Ну що ж, розпочнемо із спростування останнього Вашого контраргументу, а потім і на інші вийдемо.

Олексій Ігнатьєв писав:

Чудотворна ікона – це не просто розмальована «дерев’яшка», для віруючих така ікона випромінює із себе силу, енергетику, вона сама по собі активна, а отже є джерелом успішних дій для російських солдат армії вермахту. І тому, коли російських воїнів благословили нею на боротьбу з антихристиянською «більшовицькою заразою» (тобто бійцями совєтської армії), то енергетика такої ікони «працює» і той же солдат козацького полку Російського корпусу знищить, приміром, уже не одного, а кількох солдат совєтської армії.

Ікона, навіть така, що визнається Церквою як чудотворна, не випромінює з себе силу та енергетику - просто тому, що вона є "вікном" у духовний світ. Так само як і звичайне віконце дарує світло сонця, а не своє особисте. Ікона - не амулет в магічному сприйнятті (див. М. Еліаде), тож ніякого автоматизму на кшталт описаного в цитаті не буває. Хіба що в уяві людини, позбавленої практики церковного життя і елементарних знань віровчення. Тому і брєд.

Ікона у православному сприйнятті справді є вікном у духовний світ. Хто ж буде заперечувати? Мова у нашому випадку йде не просто про ікону, а про чудотворну ікону Божої Матері. А що таке чудотворна ікона? Це означає, що благодать Божої Матері діє через цю ікону на земний світ. Через ікону проявляється чудо, джерелом якого є Мати Божа. Тобто, крім того, що ікона залишається вікном, вона має й ще одну характеристику – дієвості, по-іншому, вона є носієм духовної сили, причому не сама по собі, але такої, яку отримала від Богородиці. Отже, дієвість передбачає силу, енергію, як би Ви не заперечували. (З приводу божественних енергій читайте у святих отців від Діонісія Ареопагіта і до Григорія Палами). Схоластичне мабуть питання: так, коли така ікона показує свою дієвість у земному світі (приміром, коли хтось через доторк до неї зцілюється), то енергія благодаті Матері Божої лише проходить через образ, зафіксований на іконі, а сама вона при цьому залишається пасивною «розмальованою дерев’яшкою», а чи все таки цією силою на деякий час наповнюється і сам образ Богоматері на іконі. Я, приміром, дотримуюся останньої думки, але це, як буде видно нижче, не так важливо.

Ну і тепер, знову ж таки, повертаємося до проблеми, викладеної у статті. Коли такою чудотворною іконою освячують російських воїнів вермахту на боротьбу з більшовицькою «антихристовою заразою» (у перекладі на нашу мову – це бійці 65 радянської армії) чи коли перед боєм козак Російського корпусу припадає в молитві до ікони Курської Божої матері з проханням про перемогу і таку перемогу, врешті, отримує, то що це означає? Відповідей як на мене, може бути дві.

По-перше, це означає, що Божа Мати справді допомагає. Але ж тоді треба просто чесно сказати і вбитим солдатам, і ветеранам, які вижили, і всім їхнім нащадкам, що ваша боротьба з фашизмом була не богоугодною. Солдатам Російського корпусу допомагала сама Мати Божа. І якщо, якісь радянські бійці загинули, то так і повинно було бути. Вони ж бо представники «антихристової» сили.

По-друге, боротьба з нацизмом була справою богоугодною і тоді Мати Божа не могла ніяк допомагати «воїнству Христовому» в особі Російського Корпусу. Але це означає, що Курська чудотворна ікона хоч на час війни, але перестала бути чудотворною. Благодать Матері Божої її в цей час не живила.

А який Ваш, пане Олексію, варіант інтерпретації?

Статтю я писав з точки зору своїх переконань – атеїстичних, зважаючи також на норми земного, світського законодавства про релігію в Україні. Саме вони виступають для мене основнішими, ніж нормативні уявлення православних про самих себе і своє місце в українському суспільстві. Отже, як кажуть, при написанні цієї статі я не потребував гіпотези про об’єктивне існування Бога. Я дивився на проблему стовідсотково земними очима. Думаю, Ви пане Олексію, не будете сперечатися, що я маю право саме на такі переконання та на їх вільне висловлення.

Згоден, що Курська Корінна ікона – це символ. Це символ для групи віруючих людей, які перебуваючи в стані віри хибно переконали себе, що ікона є тим земним знаком, що вказує на трансцендентну реальність. Але для мене – це «забруднений» символ. Історія з Курською Корінною іконою чимось подібна до історії зі свастикою. Був собі древній солярний знак, популярний ще з первісних часів серед всіх індоєвропейців – свастика (свастя). І у багатьох народів він вважався навіть священним. Наші слов’янські бабусі/прабабусі вишивали його на своїх сорочках та рушниках від Вінниці і до Архангельська, від Гданська і до Уралу. Аж ось одного разу він був використаний нацистами. Питання: так винна свастика чи ні у фашистських злодіяннях? Відповідати можна по-різному, але однозначно, що використання її нацистами у якості головної партійної символіки наклало негативні конотації і на неї саму та так сильно, що багато хто з нинішніх поколінь ніякої іншої свастики, крім нацистської, вже й не знає.

Щось подібне відбулося і у випадку з чудотворною Курською Корінною іконою Божої Матері. Саме із земної точки зору учасників антигітлерівської коаліції, переможців Другої світової війни, така ікона «забруднена» негативними конотаціями. Так, як такі негативні смисли на ікону вже накладені, то за аналогією із свастикою вона може бути названа «фашистською» (звичайно, це може й не дуже точно, але з точки зору спрощеного сприйняття носіїв буденної свідомості – стовідсотково саме так). Для солдат Російського Корпусу і православних московського патріархату, звичайно, все було «не так». І для виправдання вони, звичайно ж, відшукають відповідні аргументи.

Тому у цій статті я звертаюся якраз до тих, хто ще сповідує ну дуже вже земні цінності переможців. Прославляння такої ікони – це образа пам’яті тих радянських солдат, які загинули у боях із підрозділами Російського Корпусу і тих, хто ще стоїть на позиціях їхньої правди (знову ж таки саме почуття образи виникає із дуже вже «земної» ситуації – участі чи ототожненню себе з учасниками Другої світової на боці антифашистів). Ще раз повторю те, що написав у статті про встановлення хреста на честь Курської Корінної ікони: «Цей хрест не так би різав очі, коли б він був встановлений, приміром, на подвір’ї Спасо-Преображенського собору. Нехай собі вірні УПЦ (МП) вшановують свою святиню, якщо вона такою для них є. Але ж хрест на честь ікони, будучи встановленим на майдані Незалежності, набуває значення загальноміського символу. Він символізує цінності міста і всієї його громади: і фашистів, і антифашистів, і православних, і атеїстів та ще й з мусульманами й іудеями на додачу». Отже, я лише за те, щоб цієї ікони не ПРОПАГУВАЛИ серед широкого загалу, і не більше.

Можна сказати, що православні московського патріархату захотіли розповсюдити свій, партійний, варіант «великої правди про Другу світову» у тому ціннісному середовищі сумської громади, де ще фашизм і все, що пов’язане з ним – ситуація абсолютного зла.