Злива фейків, чуток, теорій змови, неперевіреної, “напівправдивої” та відвертої дезінформації - “виплисти” в цьому каламутному океані буває складно не лише споживачам контенту, а й самим журналістам. Відповідальність останніх різко посилилася, адже треба знайти баланс, поширюючи виключно достовірні дані – і в той же час не сіяти паніку. Для України, де громадяни традиційно не довіряють владі, це особливо актуально.

Коли жителі депресують і нервують через епідемію та карантин, їх неважко “накрутити” – чим активно займається кремлівська пропаганда. Посадовці Держдепу США повідомили, що пов’язані з Росією акаунти поширюють у соцмережах конспірологічні теорії про походження COVID-19,  пов’язуючи його з американською біологічною зброєю. Уряд Великої Британії навіть  вирішив створити спецпідрозділ для боротьби з російськими фейками – як заявив державний секретар Олівер Дауден, “захист країни від дезінформації та цифрових втручань є головним пріоритетом”.

А Європейська служба зовнішніх справ оприлюднила звіт про численні випадки поширення Москвою “вірусних” маніпуляцій. Зокрема, фальшивий лист Центру громадського здоров’я МОЗ України, в якому повідомлялось про 5 випадків інфікування - хоча на той момент це не відповідало дійсності. У лютому Україна “прославилася” на весь світ конфліктом у Нових Санжарах - згідно з журналістським розслідуванням Texty.org.ua, до загострення ситуації були причетні проросійські боти й анонімні профілі, які називали евакуйованих із Китаю хворими і закликали блокувати дороги.

Події в Україні наглядно показали, як на людей впливає цілеспрямована “деза” – каже керівник програми Естонського центру східного партнерства Тіна Ілсен. Кому, як не естонцям, про це знати - ще 2007 року вони першими стали мішенню російських кібератак. Тож роль журналістів нині надзвичайно вагома – за словами Ілсен, її держава не провела б реформи і не вступила до Європейського Союзу, якби не роз’яснювальна робота медіа.

Наша країна дуже важлива – наголосив у рамках спільного проекту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства директор ECEAP Герт Антсу. Особливо зараз, в умовах протидії агресору – не випадково саме президент балтійської республіки Керсті Кальюлайд стала першим іноземним лідером, що побував у зоні АТО. У свою чергу і Петро Порошенко, і Володимир Зеленський відвідали Таллінн - причому обидва заявили, що Естонія надає Києву найбільшу допомогу серед держав світу в перерахунку на душу населення.

На момент розвалу СССР тут жили 20 тис. українців - тепер їх удвічі більше і це друга за чисельністю національна меншина, що робить великий внесок у розвиток економіки. Сьогодні обидві держави потерпають від коронавірусу – в Україні офіційне число інфікованих перевищило 800. Майже стільки підтверджених випадків захворювання і в Естонії, це найвищий показник серед країн Балтії – хоча вона найменша за населенням. Про це повідомила Естонська громадська телерадіомовна корпорація – місяць тому її відвідала група вітчизняних журналістів і тоді в країні було зареєстровано лише одного зараженого COVID-19.

Як розповів журналіст Томас Сильдам, в ERR працюють близько 700 чоловік, річний бюджет складає 35 млн., а середня зарплата – 1700 євро. Три телеканали, 5 радіостанцій, ряд інтернет-порталів - компанія фінансується державою, тож не показує комерційну рекламу. Власні кореспонденти у Тарту, Пярну, Нарві й інших містах, а також за кордоном – у Москві, Брюсселі, Вашингтоні. А от у Києві представництва нема – сплеск інтересу до України був 2014 року, але давно минув.

Що ж до впливу “ворожого” агітпропу – Сильдам переконаний, треба просто добре виконувати свою роботу, бо в ХХІ ст. заборонами справі не поможеш. На відміну від України, в Естонії ініціатива вимкнути російські канали не пройшла – однак інформагенція Sputnik з цього року призупинила діяльність, пояснивши це загрозою кримінального переслідування з боку влади. У холдингу “Россия сегодня”, до якого входить Sputnik, дії Таллінна назвали “правовым беспределом”. З “русскоязычными” громадянами говорять їх мовою – в тій же ERR для цього є телеканал ETV+. Але “скільки вовка не годуй” – більшості усе одно миліші кремлівські рупори.

Непроста і політична обстановка – багато років при владі була право-ліберальна Партія реформ, що привела країну до ЄС і НАТО. Більшість медіа теж дотримуються прозахідних поглядів – це був спільний пріоритет, але як визнав Сильдам, вони приділяли мало уваги потребам людей, незадоволених діючим курсом. Як результат - на останніх виборах різко збільшилася електоральна підтримка націоналістів, котрі засуджують євроінтеграцію і виступають за жорсткішу міграційну політику. А суспільна довіра парламенту Рійгікогу зросла з 43 до 58%.

ЗМІ активно критикували консерваторів, але останнім це навіть пішло на користь. Згодом новопризначений правий міністр “розніс” медійників у відповідь, що стало для них абсолютним шоком - тож доводиться звикати до нових реалій. Посилення націоналістичних настроїв і велика кількість т.зв. “ватників”– за словами журналіста Radio 4 Артура Аукона, хоча все більше людей усвідомлюють себе громадянами Естонії, 90 тис. місцевих росіян продовжують любити Путіна. Вони вимагають освіти рідною мовою і дивляться російські канали – на Першому балтійському навіть проводилися обшуки, оскільки один із засновників ПБК потрапив під європейські санкції. 

Як і в Україні, частина корінного населення ставиться до вихідців з екс-метрополії за принципом “Чемодан - вокзал” – але в Естонії є ще і юридичні обмеження у вигляді “негромадян”, яких досі лишається понад 70 тис. Аукон підкреслив – ліміти щодо російської мови у них відсутні, але музика мінімум на третину має бути місцевого виробництва. Загалом же радійники намагаються просто давати людям інформацію, тримаючись осторонь пропагандистських баталій.

Як і одна з найстаріших незалежних газет країни Lääne Elu – виходить ще з “радянського” 1989 року. Як наголосив головний редактор Андрус Карнау, в інших регіонах друковані видання закриваються, а вони ще живі, хоча знаходяться в містечку Хаапсалу, де тільки 10 тис. жителів. У газети 3 тис. передплатників плюс близько 20 тис. щомісячних читачів сайту. Хоча в редакції всього 12 працівників, свіжий номер виходить тричі на тиждень – причому є лише дві типографії, що досі друкують пресу. Державних дотацій вона не отримує, але сплачує удвічі менший ПДВ, до того ж влада дотує листонош – хоча через маленькі зарплати пошта працює дедалі гірше.

Тож виживають як можуть – реклама, оголошення, платні повні версії новин на сайті і в Фейсбук. Загалом в Естонії ще існує близько 20 газет загальним накладом у чверть мільйона – Карнау впевнений, що остаточно друковані газети не зникнуть. Адже це частина культури, що передається через покоління – особливо коли виданню довіряють. За його словами, в сусідній Латвії пішли іншим шляхом – багатії скупили пресу і публікують “джинсу”, що призвело до втрати читачів. Власником Lääne Elu також є бізнесмен, але в редакційну політику він не втручається.

Навіть без зовнішнього тиску журналістам буває непросто впоратися з самоцензурою – особливо якщо доводиться обирати між професійним та громадянським обов’язком. А коли світ лихоманить від епідемії з аномальною смертністю та безпрецедентно суворого карантину, дотримуватися балансу стало ще складніше. Навіть офіційні дані можуть виявитися неточними і суперечливими – наприклад, на Сумщині спершу оголосили про першу хвору на коронавірус, а потім ненадовго все “обнулили”. Нині область на 8-му місці в Україні за кількістю інфікованих.

Спеціалісти радять – слід висвітлювати події, а не самостійно аналізувати їх, не ставити клікбейтні заголовки та “ліві” фото, спілкуватися з експертами та якомога більшою кількістю людей, аби скласти максимально точну картину. Інформація стрімко оновлюється і для багатьох стало нормою цілодобове відстеження новин – в таких умовах “акулам пера” необхідно просіювати гори “піску” заради кількох “золотих крупинок”.