Тож неясно, чи лишаються актуальними його обіцянки – оцифрувати всі послуги протягом трьох років, а 50 основних – вже у 2020.

Натомість поки на своїй посаді Володимир Зеленський, котрий заявив – вже до кінця зими українці отримають доступ до цифрових паспортів, після чого зможуть за допомогою смартфона посвідчувати особу.  А міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у березні відзвітував, що “Дію” безкоштовно завантажили з Play Market та App Store понад 1,7 млн. громадян, зокрема більше 750 тис. водіїв здобули електронні права.

Ідентифікація відбувається за допомогою технології BankID – звісно, не обійшлося без збоїв. Мобільний сервіс не завжди “читає” посвідчення, а онлайн-форми іноді не відкриваються. Та незважаючи на локальні “баги”, влада налаштована оптимістично, обіцяючи зробити так, аби відносини держави і людей могли повністю здійснюватися через гаджети.  В тому числі й голосування – за словами Зеленського, “Це наша мрія, і ми це зробимо – на президентських, парламентських чи місцевих виборах. Це виклик. Амбітний, але досяжний”.

Не менші амбіції у розробників “Дії”, котрі вже до кінця цього року розраховують на 10 млн. активних користувачів. Вони запевняють – їх дітище відповідає кращим світовим стандартам і максимально захищене. Менш розпіареним є проект “Трембіта” – система електронної взаємодії публічних реєстрів України та державних баз даних. До неї вже підключилися 20 офіційних структур – завдяки цьому стало менше дублювання інформації на різних ресурсах.

Попри численні анекдоти про нібито “повільних” естонців, насправді маленька балтійська республіка далеко випередила Україну – і передусім в сучасних технологіях. Саме вдосконалена естонська платформа обміну даними X-ROAD стала основою “Трембіти”. Допомагає Таллінн Києву і в іншому проекті – вже цього року 600 вітчизняних Центрів надання адміністративних послуг повинні приєднатися до базової інформаційної системи “Вулик”. До речі, остання має змогу взаємодіяти з “Трембітою”, хоча процес гальмує типова українська бюрократія.

Те, що для однієї екс-республіки СССР лише перші несміливі кроки, для іншої – буденна реальність. Як розповів журналістам у рамках спільного проекту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства міністр державного управління Яак Ааб, ключовим у тотальній діджиталізації стало запровадження універсальної ID-картки, що відкриває двері до всіх послуг. Ще десять років тому такі картки мали 90% населення - причому сервіс доступний не тільки громадянам, а всім, хто легально проживає в країні.

Один з них аналітик Брифінгового центру e-Estonia Флоріан Маркус – молодий німець, як і 66 тис. інших людей, є електронним резидентом Естонії. Програма діє з 2014 року – піонером став британський журналіст, але найбільше учасників з сусідніх Фінляндії, Росії і... зовсім не сусідньої України (понад 4 тис.) А серед компаній, що скористалися даною послугою, українські взагалі на першому місці – 938. Маркус пояснює це тим, що в нашій державі немає можливості працювати з популярною платіжною системою PayPal.

Перша онлайн-послуга стала доступна естонцям ще в ХХ столітті - далекому 1999 році. Це була податкова декларація, яку зараз можна подати за 3 хв. –так роблять понад 92% громадян. Інтернет є соціальним правом кожного, тож доступний усюди – за поширеністю світового “павутиння” Естонія є абсолютним лідером у Східній та Центральній Європі. 24 місце в світі за розвитком інформаційних технологій і №1 у відкритості мережі – понад 70% будинків і квартир, всі школи, більше 1100 безкоштовних Wi-Fi зон і бездротові WiMAX по всій країні.

Особисті дані громадян зберігаються на сервері лише одного департаменту. Таким чином вбивають двох зайців – хакерам складніше знайти лазівку, а для жителів менше бюрократії. В будь-який момент людина може перевірити – хто, коли і навіщо переглядав інформацію про неї, а також заблокувати ці дані. З минулого року уряд сам звертається до громадян, чи потрібні їм певні послуги – таких поки що 7 (наприклад, вибір школи), але перелік розширюється.

Не встаючи з дивана, дізнатися по номеру про автомобіль, оцінки не тільки своєї дитини, а й середній бал по класу. Заявка на вступ до вишу теж подається онлайн, тож підробити диплом проблематично. Є навіть сайт, де можна платно обрати ялинку на Різдво. За допомогою порталу єдиних послуг Eesti.ee реально все – ну майже. Одружитися, розлучитися чи придбати нерухомість поки що доводиться “наживо”.

А от опцію “волевиявитися, не виходячи з дому” активовано ще 2005 року – на минулорічних парламентських виборах нею скористалися рекордні 44% електорату. Аби мінімізувати ймовірність тиску й примусу при дистанційному голосуванні, запроваджено цікаве ноу-хау – на вибір дається тиждень, протягом якого можна міняти рішення. Втім, за словами експертів, прогресивні технології не допомогли залучити аполітичну молодь – голосують переважно люди старшого віку.

Цифровий підпис дозволяє економити аж 2% ВВП на рік – ці гроші йдуть на естонську армію. Та жодні найсучасніші технології не дадуть ефекту без грамотних користувачів – тож Таллінн приділяє величезну увагу освіті й зокрема, “Інтернет-гігієні”. Як наголошує керівник проектів компанії “Кібернетика” Максим Овчинніков, цифровізацію ж України сильно уповільнюють складні й тривалі бюрократичні процедури і застаріле законодавство.

За його словами, в Естонії цього практично немає – у зникненні паперової тяганини велика заслуга вже згадуваної платформи X-ROAD. Її перший варіант з'явився ще 20 років тому, коли знадобилася єдина захищена база даних – нині ж функціонує шоста версія. Важливо, що до системи долучені не тільки офіційні, а й приватні структури – нею користуються навіть у міждержавних відносинах. Хоча наші аналоги лише спинаються на ноги, є дещо спільне – в обох країнах дані децентралізовано, що утруднює можливу атаку ззовні.

Ще з 2000 естонський уряд перейшов до засідань “без паперу” – за результатами конкурсу Єврокомісії проект переведення 500 установ держсектору на електронну документацію визнали кращим в Європі. Як бачимо, в середньому Україна відстає від північного побратима на 20 років – враховуючи перманентну політичну “лихоманку”, регулярну зміну векторів, корумпованість еліт і підміну реальних реформ гаслами, у швидке скорочення розриву віриться слабо. Перефразувавши класика-киянина – “Розруха не в смартфонах, а в головах”.