На виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» розпорядженням в.о. сумського міського голови В. Волонтирця наприкінці липня 2015 року була створена робоча група, котра до 20 серпня мала підготувати пропозиції щодо перейменування місцевої топоніміки.

У своєму житті люди керуються цілком раціональними мотивами. Це ж можна сказати й про присвоєння назв різним частинам нашого міста, що тривало на початку його заснування й активної розбудови в 2-й пол. XVII – на поч. XVIII ст. Вулиці отримували свої назви за кількома ознаками. По-перше, за назвами храмів, котрі були не лише духовними центрами, а й слугували своєрідними архітектурними домінантами (наприклад, вул. Соборна, Троїцька, Іллінська тощо). По-друге, значні магістралі, що переходили в позаміські шляхи, іменувалися на честь відповідних міст-сусідів (вул. Суджанська, Лебединська, Білопільська). По-третє, частина топонімів була пов’язана з господарською та професійною діяльністю сумців: площі Базарна, Сінна, Кінна, вул. Гончарна, Ковальська, Реміснича тощо. І, нарешті, переважна більшість «кутків» отримала свою назву за прізвищами родин, які оселилися на тому чи іншому місці. Цілком зрозуміла, логічна й зручна для мешканців топоніміка проіснувала майже 270 років без істотних змін.

Коли до влади в Україні прийшли комуністи, звичні назви зазнали кількаразових перейменувань (як і за часів німецької окупації). Сумські краєзнавці виступали за повернення центральній частині міста його історичних назв, що й було спочатку зафіксовано в протоколах. Проте робоча група, приймаючи нові «заяви» й «клопотання» громадян, за більш ніж півроку звела нанівець усю системність. Свою версію нових назв має й міський голова, котрий буде підписувати відповідне розпорядження. На жаль, на сьогодні проблематичним залишається перейменування майже 25 топонімів радянської доби. Забагато, як на мене, в напрацьованих пропозиціях «іменних» вулиць. І саме персоналії деяких діячів спричинили певний спротив з боку прихильників комуністичної примари. Гірко констатувати той факт, що за «змаганнями в оригінальності» були забуті барокково-козацьке минуле міста, часи магдебурзького самоврядування й відкинуто цілком зрозумілий і логічний підхід наших предків до назв вулиць і провулків. Місцева топоніміка – не іграшка, а набір символів, котрі формують неповторний шарм населеного пункту й опосередковано впливають на патріотичне виховання його мешканців. Чи скористалося місто Суми цим унікальним шансом – покаже час.

Принаймні не останнє слово в цьому процесі може сказати голова облдержадміністрації та експертна установа – Український інститут національної пам’яті.