Ми звикли до див. Хочемо в них вірити, якщо вірити нема й особливих підстав. Це я про те, що біатлонна програма на Олімпійських іграх в Кореї перетнула екватор, а медалями у нас навіть не пахне. Навпаки, ми близькі до грандіозного облому. Не буду наперед щось підсумовувати, а то виграють, часом, на трьох останніх гонках наші біатлоністи три медалі і потім протягом всього наступного чотирирічного циклу доведеться вибачатись.

Хотілося б кілька акцентів лише зробити. Тут багато хто звинувачує у всіх негараздах біатлоністів нашу державу, мовляв, не підтримує, грошей не дає…. Та варто знати, що лише у 2017 р. на біатлон та сама держава виділила майже 60 млн. грн!!!!!!! Це як на всі інші зимові види спорту разом узяті!!!!! На закордонні тренувальні збори біатлоністів було витрачено 37 млн., а, приміром, на стрибки з трампліна - 1,5 млн!

Також не забуваймо розділяти спорт високих досягнень /різні збірні, на які й виділяються кошти з державного бюджету/ та спорт дитячо - юнацький /дюсш і їм подібні/. З першим у нас якраз повний "фарш", з другим же, який переважно тримається на місцевих бюджетах, ситуація катастрофічна. Та я переконаний, що шукати причину невдач на Олімпіаді в Кореї треба не в регіональних проблемах, а саме в тренерському прорахунку збірної. Фізичний стан наших спортсменів просто жахливий, після гонок вони зізнаються, що ледь добіігають дистанцію. Але поки що без вердиктів. Ще чекаємо на диво!