Повесть Вранці Олег пішов з печери та приєднався до свого загону, що манівцем маневрувало по окупованим територіям, завдаючи нищівних ударів по живій силі ворога. Дружині залишив автомат і два магазини набоїв. Домовитися про зміну паролю при вході до печери - в травні п'ять "куку", в червні - шість і таке інше. Вояки мали підозру, що вчитель-пенсіонер Юрій Григорович, на прізвисько "Йог", перейшов на бік русні. Коли Олег запрошував того приєднатися до тероборони, вчитель відповів, що він, начебто, людина аполітична, і що йому ніколи, бо треба читати матри. Але трохи згодом стало відомо, що якийсь чоловік, за прикметами схожий на Юрія Григоровича, ходить по окупованим територіям, випитує щось у місцевих, а потім там зникають цілі родини. Під Ізюмом, в лісі, розповів Олег, він на свої очі бачив багато свіжих поховань. Те, що московити мордують і страчують навіть малих діточок, не укладалося в голові. - Але жодний кат не втече від розплати, - сказав Олег. - Наша зовнішня розвідка процює над цим питанням і багато імен тих нелюдів вже знаємо. Олег пообіцяв навідуватися в печеру лише в крайньому випадку, щоб не навести ворогів до таємного печерного притулку. Якщо малюк народиться до його приходу, попросив назвати Мирославом або Мирославою. Степаніда хитро примружилася. - А якщо - двійня? Подружжя переглянулося. - Тоді - на честь повитухи, - посміхнувся Олег, - якщо обидва хлопчики - другого назвете Степаном, а якщо обидві дівчинки - Степанідою. На тому й порішили. Прощалися - не плакали. Говорили: до скорої зустрічі і до скорої перемоги. Так вони і зажили в печері утрьох: Степаніда, Віка та вагітна Світлана. Стара вчила жінок народних пісень на три голоси. А майбутню маму - ще й колискових. Ночами співали чарівне українське багатоголосся, і час спливав непомітно. Коли це вже в серпні здалося їм, що ззовні хтось крикнув умовний сигнал "куку". - Що це? Вы чули? - прошепотіла Віка. - Я чую добре, - відповіла Степаніда, - куковали три рази. А треба вісім. А ну, прислухаємося уважніше. І знов хтось крикнув "куку". Нарахували три. - Це пастка, - мрачно сказала Степаніда. - Діємо, дівчата, за планом, як домовлялися. Ви обидві - до озера. А я - до Великого рукава. І до зустрічі на поверхні! Обнялися. Степаніда схопила автомат. За останні місяці досить ловко приспособилася тримати зброю, як навчала Світлана, й навіть трохи стріляти, тому почувалася впевненою. - Все, дівчата, хутко тікайте, а я те бісівське відріддя відволіку. Далі буде