Цій людині 28 липня виповнилося б 70 років. Та не судилося — помер трагічно і занадто рано, хоча про таку біду ніколи не можна сказати, що вона трапилась вчасно. Кажуть, застудився на Майдані під час Помаранчової революції, підхопив запалення легень, були ускладнення, лікарі не врятували. Але ж тисячі зроблених ним мініатюр, екслібрісів, книжкових ілюстрацій лишилися. А це і є головна складова душі Володимира Ломаки.   І Спогади серед багатьох друзів і шанувальників живі, хоча мають вигляд дещо невпорядкований. Та годі, нехай колись напишуть про Володимира серйозну монографію, він того вартий. Ми ж зараз будемо розповідати про нього так невимушено і щиро, як згадуються найсвітліші враження. Він мешкав в нашому місті, часто виїздив у далекі і близькі подорожі, знов повертався. Його можна було бачити у товаристві художників на вул. Соборній, потім він кудись зникав: “Маю замовлення, треба поспішати”. Він завжди згадував про замовлення - схоже, що все життя ставив собі завдання, ускладнював їх і вдосконалювався. “Знайшов для себе надійну психологічну нішу у творчості”, - впевнено стверджує історик і краєзнавець Микола Карпенко, великий шанувальник не тільки творчості, але й особистості майстра. Так, майстра. Чи випадково його перші роботи були виконані під враженням  від роману М. Булгакова “Майстер і Маргарита”? І один з екслібрісів потрапив до всесвітньо відомого “Музею нечистоої сили” в Каунасі. Музей специфічний, але сам Володимир був людиною світлою. Творчість і любов до книги були сутністю його натури. Все життя провів з книгою в руках і своїми книжковими знаками прикрасив не одну сотню книжок. Якщо роздивлятися екслібріси Володимира Ломаки, вражає поєднання впізнаваності з різноманітністю. Вмів бачити не тільки глибинний сенс тексту, але й особисті риси власника книжок, якому присвячував черговий екслібріс. Микола Карпенко зауважив, що всі твори Ломаки — графічний вираз філософії. Додамо, що цей філософський вантаж не схожий на важкі фоліанти, насичені зарозумілими термінами, радше кожна мініатюра нагадує класичний афоризм. Лаконічний, змістовний і незабутній. Поглянути хоча б на образ Тараса Шевченка в його графіці. Хто тільки не вдавався зображувати Кобзаря, що з ним тільки не робили! І вже виліпилась монументальна постать “дядька з вусами”, такими ж звичними і до нудоти невиразними, як, перепрошую, борода Карла Маркса. У Володимира Шевченко не такий. Власне кажучи, це ціла галерея несхожих портретів, як не може бути людина однаковою в різні миті життя, як не можуть бачити її однаково різні спостерігачі в одну й ту саму мить. Теж саме можна сказати про зображення храму, яке з'являється в різних екслібрісах, про вишиванки. “Серйозне та осмислене вивчення історії України, її традицій та звичаїв, її народного та професійного мистецтва, захоплення філософськими та літературними творами української та світової класики поглиблювали почуття національної та громадянської свідомості”, - написала про Володимира Ломаку мистецтвознавець Ганна Дужа в газеті “Ярмарок” у 2006 році. Тепер можна формулювати простіше: був патріотом, але рідкісного гатунку, патріотом не істеричним, а повним спокійної самоповаги і поваги до усього світу. Пригадують, що колись, на початку 90-х, тільки но Україна одержала незалежність, на Соборній хтось заходився з ним сперечатися з приводу української мови: “Какая разница, лишь бы люди друг друга понимали!» Володимир не відповів щось на кшталт: “Геть! Ганьба зрадникам!”. Він звернувся до чоловіка: “Ні, добродію, неправда ваша”. І за півгодини переконав таки чолов'ягу, що державна мова в Україні поовинна бути одна, принаймні мова для офіційного використання. “А так, приватно - спілкуйтесь, як вам зручно, будь ласка!” - не дозволив, а чемно пояснив. Був українцем з совістю та сумлінням. Працював у “Просвіті”, був головою обдасного осередку ОУН (М), розробляв українську символіку. Тобто не ховався від життя у своїй “творчій мушлі”, поєднував в собі митця і патріота. Як не замикався в своєму “українстві” від решти світу. Він багато цим світом подорожував — інколи особисто, а часом в своїх творах. Брав участь у багатьох міжнародних виставках та конкурсах в Англії, Бельгії, Болгарії, Чехословаччині, Швейцарії, Литві, Росії. Зайняв третє місце в конкурсі, що проходив в Італії «Релігій багато  — Бог один».  Книжки, які проілюстровані його творами, годі й перелічити, а книжки — вони теж подорожуютьсамостійно, і майстер подорожує разом з ними. Світом. А може й Всесвітом. В Сумах окрім спогадів про Володимира Ломаку залишилась колекція його творів. В Сумській гімназії № 1 є музей полковника Герасима Кондрат'єва, засновника міста. Серед експонатів зберігається майже півтори тисячі графічних творів Володимира Ломаки разом з дошками, з яких зроблено відбитки. “Ми фактично врятували його, це все могло загинути, загубитись”, - каже Микола Карпенко, який є засновником музею і викладачем історії в цій гімназії. Так, врятували майстра, тепер він рятує багатьох з нас.

Довідка
Володимир Васильович Ломака народився 28 липня  1946 р. в с.Верхосулка Білопільського району в селянській родині. В повоєнні роки втратив батька, родина була багатодітною. Закінчив студію образотворчого мистецтва. Після служби в армії працював художником-оформлювачем на Сумському рекламному комбінаті. До замовлень намагався підходити неформально, творчо, згодом головним напрямком його творчості стала графіка.  Закінчив Київський державний університет театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого за спеціальністю «режисура», але на все життя залишився художником-графіком. Учасник багатьох виставок як в Україні, так і в світі. У Данії видано каталог, в якому серед робіт 29 екслібристів України представлено його найкращі твори. Помер від запалення легень 5 травня 2005 р. у віці 58 років. Творчий доробок — більше тисячі творів, здебільшого — графічних мініатюр